Коли кожен мовчить про своє

Коли в готелі почалася паніка і всі  відвідувачі кав'ярні повисипали надвір, Поллі з Дереком зробили те ж саме. Жінка перелякано чіплялася за руку свого супутника, їй було лячно, що будинок от-от може завалитися. Та, на щастя, цього не трапилося. Підземні поштовхи припинилися так же несподівано, як і почались. Мешканці Просперіті почали трохи оговтуватися від пережитого страху, вони збиралися групами на вулицях та вели жваві дискусії щодо причин “марсотрусу” та його наслідків — і, як завжди, представники тих професій, що мали найменше відношення до природних процесів на Марсі, вважали себе найбільш досвідченими фахівцями у цій сфері.

До причин загального сум’яття додався ще й той факт, що в місті виникли неполадки зі зв’язком, тож не всі могли зателефонувати рідним чи друзям, не працювали й автоматичні доріжки. 

На якусь мить Поллі здалося, що в натовпі на тому боці вулиці промайнуло обличчя її чоловіка. Але з якого дива він би тут опинився? На цей час він мав уже бути в своєму інституті. Мабуть, незнайомець, на котрому вона мигцем сфокусувала свій погляд, був просто схожий на Еріка.

Поллі повернулася й поглянула на Дерека. Той виглядав занепокоєним. 

 — Як ти гадаєш, це щось серйозне? — спитав він, марно водячи пальцем по екрану свого відеофона. — Не можу дозвонитися до свого продюсера…

 — Для чого тобі саме зараз продюсер? — невдоволено спитала Поллі. Їй хотілося уваги та співчуття, вона була б не проти,  щоб чоловік, котрий упадав за нею, почав заспокоювати, цікавитися її самопочуттям і все таке. Але він ніби дистанціювався від об’єкта своєї симпатії — ще кілька хвилин тому так поетично говорив про своє палке кохання,  а зараз наче й зовсім не помічав, що вона чекає підтримки та уваги.

 — Ну як це — для чого? — Дерек глянув на молоду жінку, ніби на нерозумну дитину. — Щоб скоординувати майбутні дії. Я не можу ризикувати своїм життям та здоров’ям, це вказано в моєму контракті. При виникненні найменшої загрози маю радитися з Вальтером.

 — Ясно, — кивнула Поллі. — Тоді я пішла.

 — Куди? — Дерек продовжував мучити відеофон, лише на мить підвівши голову, щоб мімікою висловити своє невдоволення. — Ми ж збиралися після обіду поїхати до мене. Ти сказала на роботі, що записана до стоматолога. Зараз я все виясню з Вальтером — і ми зможемо продовжити…

 — Дереку, ти хочеш, щоб твій Вальтер свічку нам потримав? — Поллі  криво посміхнулася. — Все, я їду додому. Бувай!

 — Чого ти образилася? — він з досадою на обличчі сховав гаджет у кишеню та простягнув до неї руку, міцно узявши за лікоть. — Ну Поллі, хто ж так робить? Ми так довго чекали цієї слушної нагоди, викроїли півдня,  щоб був вільний час і в тебе, і в мене, щоб ніхто нам не заважав… Ну добре, чорт із ним, з Вальтером! Ходімо до мене, люба!

Поллі випручалася з його обіймів, їй було неприємно, що все це бачать і чують люди, котрих було чимало навколо них. До того ж, багато хто з перехожих упізнав як популярну телеведучу, так і  зірку естради —  і люди зупинялися та оберталися в їхній бік, раді несподіваній розвазі. Поллі відчула, що її кинуло в жар.

Коли вона була підлітком, їй часто снився один і той самий сон — що вона приходить до школи, а всі навколо якось дивно на неї витріщаються. Неначе у неї обличчя брудне чи щось негаразд із одягом…

Там, уві сні, вона опускала очі і бачила,  що стоїть перед своїми однокласниками та вчителем цілковито голою —  і їй ставало так соромно, що вона починала плакати та втікала щодуху, куди очі дивляться, а позаду неї лунав глузливий сміх. Ось і нині вона пережила щось подібне. Спиною відчувала колючі погляди, вуха мимоволі вловлювали перешіптування зацікавлених очевидців. Поллі похапцем витягла із сумочки темні окуляри, начепила на носа. Цього  здалося мало, то вона ще й намотала на голову легкий білий шарф, що до цього лежав у неї на плечах. Все, тепер її важче впізнати. Але на Дерека всі продовжували витріщатися, мало що в рот не заглядали — а він, дурень, ні, щоб помовчати і відійти кудись подалі — все торочив, як він її кохає та наскільки сильно  хоче, щоб вона пішла зараз із ним, аби він міг їй це довести.

Терпець Поллі урвався. Вона одним сильним ривком вивільнилася з рук Дерека і швидко пішла по вулиці, не реагуючи на те, що він гукав її на ім’я.

“Придурок! — думала жінка. стискаючи кулаки, так що нігті врізалися в долоні. — І чому я з ним зв’язалася? Романтики захотілося? Нудно стало? То отримуй скандал! Це кляте Просперіті — як велике село, всі один одного знають, ні від кого не сховаєшся. Але йому по фіг на мою репутацію. Думає лише про себе, егоїст чортів!”

Вона вирішила раз і назавжди — більше в такі ігри грати не буде. Якби ж то справді нею заволоділо сильне почуття, справжня пристрасть — то це ще не було б настільки образливо. Але  трапилася всього лиш інтрижка. Її “принц” виявився, як у тій казці про голого короля — смішним і безпорадним. І тепер вона йшла геть та картала себе за те, що дала волю емоціям.

***

Поллі вже йшла досить довго, і була неподалік від своєї домівки, коли почула, що хтось догнав її і  торкнувся  ліктя. Молода жінка вся підібралася, готова дати відкоша Дереку і виповісти все, що думає про його істеричну поведінку. Але тут же прикусила язика. Перед нею стояв Тоні. Формений піджак на хлопчику був криво застібнутий, волосся стовбурчилося на маківці, мов гребінець у курчати,  з рюкзака, що недбало висів на плечі, виглядав краєчок якогось зошита.

 — Сину, ти що тут робиш? — Поллі присіла і міцно стиснула його в обіймах. — Ти ж повинен зараз бути в школі!

 — А нас евакуювали, ми одягли респіратори і бігали навколо стадіону, наче це був Армагеддон, — Тоні широко усміхнувся. — А потім у мене заболів живіт, і  вчителька звеліла йти до шкільної медсестри. Але її не виявилося на місці. Я чекав, чекав, тоді мені стало нудно —  і я пішов додому.

 — Чекай, Тоні, ти втік зі школи? — Поллі почала ритися в сумці, гарячково шукаючи відеофон. Але його ніде не було — невже забула на столі в кав’ярні…