Незрозуміла історія

Опинившись надворі, Ерік спинився і, відійшовши вбік від людей, котрі скупчилися поблизу готелю, спробував оцінити ситуацію. Не було схоже, щоб купол пошкодився чи сталася будь-яка інша надзвичайна подія. Хоча труснуло таки добре. Він і не знав, що на Марсі бувають сейсмічні поштовхи такої сили. Принаймні за десять тут прожитих років подібного не траплялося. Однак сказати, що надра Марса зовсім неактивні, як у Місяця, теж не можна. Вчені, що вивчали природні особливості планети, порівнювали Марс із тими спокійними куточками Землі, які знаходяться далеко від розломів і зон сейсмічної напруги, тож, якщо "марсотруси" і відбувалися досі, то вони були такі незначні, що їх могли зафіксувати хіба чутливі прилади, а люди цих поштовхів навіть не помічали.

Ерік озирнувся, шукаючи очима Поллі та її супутника, проте їх ніде не було видно. У цю ж мить у нього в кишені завібрував відеофон. На екрані Ерік побачив директора інституту, в якому працював — містера Мартіна. 

 — Містере Пітерсон, чому ви не на своєму робочому місці? — навіть не привітавшись, відразу ж почав той. — У нас надзвичайна ситуація, а ви тиняєтесь незрозуміло де…

 — Я якраз їду на роботу, — мовив Ерік, — через кілька хвилин буду.

Водночас він повернув екран так, щоб шеф не помітив, що його підлеглий знаходиться поблизу готелю. Бо ще підуть чутки,  науковці  люблять попліткувати не згірше від будь-яких “білих комірців”.

 — Не треба  вам до інституту,  — несподівано пробурчав містер Мартін. — У нас термінова нарада поза куполом, підтягуйтеся до першого шлюзу, ми вас підберемо. Тільки не гайте часу, будь ласка!

Ерік, натиснувши на відбій, стиха лайнувся. Чому це його колеги вирушають за межі міста? Ще вчора ні про що таке мова не йшла, він добре пам’ятав, що на сьогодні не планувалося жодної наради чи конференції, тим більше, виїзної. Значить, усе-таки, трапилася якась халепа…

Не довго думаючи, він попрямував до рухомої доріжки, але вона чомусь не працювала. Можливо, від струсу ґрунту стався якийсь збій у програмі, чи ще якась проблема залишила місто без громадського транспорту. Люди пішки розходилися хто куди. 

Ерік швидко пішов у напрямку контрольно-пропускного пункту, де й знаходився шлюз для виходу на поверхню. Всього їх було чотири, в різних кінцях міста, що мало форму квадрата. Втім, незабаром, із спорудженням нового купола, Просперіті перетвориться на прямокутник. Але поки що все це було лише в планах…

***

Коли група вчених, одягнувши скафандри, вийшла на поверхню Марсу, на них уже чекав планетохід, який за земною звичкою усі  називали “автобус”. Втім, як Еріку вже пояснили, їхати їм доведеться недалеко — а саме, до автономної переробної фабрики — того самого “пилозбірника”. Зазвичай робота на фабриці велася без участі людей — оператор з-під куполу контролював усі виробничі процеси — починаючи від збирання  верхньої частини ґрунту роботом-”екскаватором” і до вивантаження роботом-танкером на зберігання до спеціальних резервуарів продуктів переробки корисних копалин. 

Але сьогодні тут було людно. На них уже чекали кілька інженерів, які, власне, йі обслуговували увесь цей “конвеєр”. Виявляється, сьогодні  з метою експерименту мали запустити новий бур, щоб узяти зразки породи з більш глибоких шарів планети. Адже досі велася розробка лише верхньої частини ґрунту — “пилу”. А дослідникам було цікаво дізнатися, які сюрпризи чекають на них глибоко під землею. Втім, не під землею, а під марсом, — подумки виправив себе Ерік. 

Це була не зовсім його сфера діяльності — очолюваний ним відділ інституту відповідав за тераформування Марсу, тобто створення на поверхні планети штучної біосфери, котра б дозволила колоністам вільно розселятися по  всій його території без куполів. Але, звісно, з процесом видобування корисних копалин та новими експериментами у цій галузі Ерік був добре знайомий. Тож він здивувався, коли не побачив ніде того  славетного пристрою, про який у їхньому  інституті не говорив тільки лінивий. Усім було цікаво, що саме дослідники  відшукають на чималій глибині, під скельними породами — можливо, це будуть поклади якихось нових, незнайомих землянам, корисних копалин? Чи, навпаки, знахідки будуть добре відомими і дуже цінними та зможуть підняти економіку планети до нових висот.

 — А де той бур? — першою не витримала єдина жінка у їхній компанії, міс Дженкінз.

Чоловіки, що стояли неподалік фабрики, перезирнулися між собою. Певно, якби вони були не в скафандрах, то хтось із них точно б почухав собі потилицю. 

 — Отам, — озвався молодий працівник, імені якого Ерік ніяк не міг запам’ятати — здається, Майкл? Він махнув рукою праворуч — на купу якогось каменюччя, що була схожа на руїни старовинного міста. Здається, нічого подібного тут раніше не було. Може, ці камені вони видобули за допомогою свого чудо-механізму? Але куди його самого поділи?

Всі рушили ближче, а коли опинилися поряд із дивними валунами, то хтось присвиснув, хтось нервово захихотів, а містер Мартін голосно вилаявся.

 — Він що, там? — вказав директор інституту під землю. 

У  цьому місці верхній шар ґрунту було знято, і під ним виявилася тверда кам’яниста галявина, розміром приблизно як баскетбольний майданчик. Посередині неї виднівся розлом, на всі боки від якого зміїлися нерівні тріщини, мов павутина гігантського павука. Навколо валялося каміння різних розмірів — певно, повилітало з цієї ж ями. А на дні, під купою кам’яних уламків, ледь виднілося щось червоне — то і був той самий дуже дорогий робот-бур нової модифікації, якого нещодавно привіз космоліт із Землі.

 — Як тільки бур почав працювати, — Майкл навіть трохи затинатися став від хвилювання, — пролунав такий звук, ніби щось вибухнуло, все стало труситися, полетіло каміння, і ми евакуювалися, щоб нас не вбило. 

 — Оце так, — директор похитав головою, — ви занапастили таку цінну новітню техніку! Мабуть, щось зробили неправильно, не дотримувалися правил безпеки? Як робот міг вибухнути? Будемо проводити службове розслідування і неодмінно покараємо винних!