"Марсотрус"

Ерік прокинувся, коли дружина з сином уже вирушили в своїх справах. Ще трохи полежав із заплющеними очима, обмірковуючи новий день та справи, заплановані на сьогодні. Графік мав бути досить напруженим, хоча йому не звикати. Добре, що керівне становище дозволяло приходити на роботу не о восьмій, як решті співробітників — бо тоді б він дуба дав. Ерік останнім часом став типовою "совою" — найкраще йому працювалося уночі, коли всі спали, а вранці він заледве підіймався з ліжка, і лише після кількох чашок міцної кави ставав більш-менш притомним. От і зараз перш за все попрямував на кухню й увімкнув кавоварку, а потім уже став чистити зуби та приймати душ. Після контрастних водних процедур уже почувався майже бадьорим. Навіть почав мугикати собі під ніс якийсь модний шлягер. Щось там про закоханих, яких не розлучить і смерть…

Увімкнув ноутбук, щоб за сніданком, як завжди, переглянути електронну пошту та дізнатися, що там нового відбулося в світі. Мимоволі згадав ще ті часи, коли жив на Землі і навчався в школі. Тоді світ для нього обмежувався хіба що одним їхнім "непрестижним" районом, і навіть життя людей в багатших кварталах міста здавалося не зовсім реальним. Не кажучи вже про інші мегаполіси чи країни. А от, за іронією долі, йому довелося жити взагалі на іншій планеті. І тепер він читає новини з Землі, як щось далеке і чуже, а події марсіянського життя для нього, навпаки, добре знайомі, зрозумілі і близькі.

Його заступник переслав матеріали щодо розробки корисних копалин на так званих Уступах Цербера, де  сьогодні мало відбутися випробування новітньої бурильної установки. Ерік вирішив детально ознайомитися з усіма даними дорогою на роботу, щоб не витрачати час. Потім він проведе нараду зі співробітниками щодо проекту розширення купола. Місто росте, тож потрібно думати про вирішення цієї проблеми.

Ага, а це що таке? Лист був підписаний лише двома літерами — А.Н., адреса, з якої він був надісланий, ні про що Ерікові не говорила. І все ж він відкрив  повідомлення та відкусив шматок сендвіча, а вже за мить їжа стала йому поперек горла, так що довелося спішно схопитися за чашку з кавою. Напій виявився занадто гарячим і обпік язик, але це була справжня  дрібниця у порівнянні з тим, про що йшлося в клятому листі від невідомого адресата.

" Шановний містере Пітерсон, — так починалося послання. — Мені дуже прикро повідомляти вам про цей неприємний факт, але ваша дружина вам зраджує. Якщо хочете переконатись у тому — приходьте сьогодні опівдні до кав'ярні при "Прем'єр-готелі", де місіс Пітерсон буде обідати з об'єктом своєї палкої приязні."

Більше анонім не додав жодного слова, жодної подробиці. 

"Можливо, це просто чийсь дурний жарт? — подумав Ерік. — Наприклад,  шоу розіграшів —  кажуть, такі колись були на Землі, раптом наші телевізійники вирішили запозичити той досвід? Або сама Поллі придумала такий хитрий хід, аби якось урізноманітнити наше сімейне життя? Бо ми останнім часом живемо, немовби сусіди по будинку, у кожного — свій графік, свої звички та хобі, лише дитина нас і об'єднує. Але дуже дивний час — опівдні, вона знає, що у цей час я тільки добираюся на роботу, і не стала б мене відволікати отак, просто для розваги. Якби це була вона, то вибрала б для побачення вечір, коли й сама вже завершить зйомки… Значить, це все-таки хтось чужий? А може, котрийсь недоброзичливець, кому я на роботі не вгодив, таким чином вирішив помститися? Буде там сидіти і зловтішатися, коли я прибіжу, весь палаючи гнівом, прагнучи справедливої кари зрадниці — а її там не виявиться? Ні, це дурня. Нікуди я не поїду. У мене купа роботи. І не вірю я різним анонімам, скоріше за все, психічно хворим, чи інтернет-тролям… Видалю цей лист і негайно про нього забуду!"

Видалити дивний лист виявилося справою простою, а от забути… Ерік механічно збирався на роботу, перевірив, чи все необхідне захопив із собою, потім згадав, що забув відеофон, довелося повертатися з порога. І вже, ступивши на рухому доріжку, яка замінювала в Просперіті  громадський транспорт, зрозумів, що їде зовсім у протилежний від свого офісу бік. Якраз у напрямку "Прем'єр-готелю."

"Що ж, я тільки зайду до кав'ярні, спокійно, без будь-яких емоцій, і вип'ю чашку кави, — вирішив Ерік. — Певен, що Поллі там не виявиться, телецентр за три квартали звідти, і у них власна їдальня. Я просто вип'ю кави і з'ясую, хто вирішив мене розіграти. Бо той анонім стовідсотково буде там. Йому ж цікаво буде пересвідчитися, чи я прийшов. От ми й побалакаємо з ним відверто. Так, щоб він, чи вона, надовго запам'ятали, що жартувати з Еріком Пітерсоном — невдячна справа…"

Він сів на лавку і відкрив теку з документами, аби трохи відволіктися і не гаяти час на переливання з пустого в порожнє.

Став читати, поступово заспокоюючись та обмірковуючи все, що знав про процес розроблення природних ресурсів на Червоній планеті .

Видобуток корисних копалин на Марсі здійснювався повністю автоматизовано, для цього вченими були розроблені спеціальні механізми, які могли діяти навіть без участі людей.  До того, як на планеті оселилися перші колонізатори, роботи вже були відправлені на Марс, аби розпочати забезпечення  поселення водою і киснем, а також ракетним паливом для майбутніх космічних польотів. Усе це вироблялося з місцевих ресурсів на так само автоматизованій фабриці, яка офіційно називалася системою утилізації ресурсів, а жартома — "пилозбірником". 

Чому ж фабриці хімічного синтезу присвоїли таке дивне прізвисько?  Бо воду, кисень та ракетне паливо тут виробляли із звичайного пилу, якого на Марсі було вдосталь. Власне, вся поверхня планети, як земна пустеля — піском, була покрита пилом і брудом, що його вчені називали реголітом. Це були рештки вулканічної породи, які за кілька мільйонів років під впливом різних погодних умов перетворилися на дрібний порошок. На Марсі під шаром корозійних мінералів заліза, які й дали планеті її знаменитий червоний відтінок, лежить товстий шар кремнієвих і кисневих структур, сполучених із залізом, алюмінієм і магнієм.  Видобуток цих матеріалів ускладнювався низькою гравітацією, адже копати, використовуючи перевагу маси, як це зазвичай робиться на Землі, в таких умовах набагато складніше. На Землі для видобутку корисних копалин використовують великі машини, розміри та вага яких дозволяли прикладати достатньо зусиль, аби вгризатися в ґрунт. Везти таку важку техніку на Марс було складно, адже для доставки одного кілограма корисного вантажу з Землі на Марс потрібно було витратити двісті двадцять п'ять кілограмів ракетного палива! Тому спеціально для Марса було розроблене легковагове устаткування, яке водночас і більш ефективно працювало в умовах низької гравітації.