Його звали Дерек

Із Дереком Янгом Поллі справді познайомилася під час зйомок власного шоу, де популярний співак був гостем. Якщо чесно, вона спершу  не розділяла захоплення, з яким дивилися на Дерека усі без винятку жінки на знімальному майданчику. Ну — "зірка", ну симпатичний, язик добре підвішений, та й на тому все. Його пісні її залишили байдужими, вона більше полюбляла джаз та класику, а поп-музику в глибині душі зневажала. Зовнішність молодого артиста ( а він справді  був молодший від Поллі на рік) теж не відповідала її смаку — занадто "солоденький", пещений, схожий на іграшкового Кена, котрий колись стояв на тумбочці її сестри… там, на далекій Землі, яка з кожним новим днем все більше вивітрювалася з її пам'яті.

Не те, щоб Поллі зовсім забувала своє попереднє життя, можливо, це не зовсім точний вираз — просто Земля існувала десь окремо від Марсу, від Просперіті, від їхнього будинку, від телестудії — і з часом ставала все більш абстрактним поняттям, з яким молода жінка стикалася лише у випусках новин, спілкуванні з рідними за допомою скайпу, та — часом — у яскравих снах, в яких Поллі поверталася в дитинство.

Найбільше вона сумувала за океаном, біля котрого так любила відпочивати. У неї була заможна сім'я, що могла собі дозволити котедж на узбережжі,  і  Поллі з батьками та сестрою часто проводили там вихідні та відпустки. Вона любила сидіти на пляжі й дивитися на могутні хвилі, котрі накочуються на берег і розбиваються об камені, що самотньо стриміли з води навпроти їхнього будинку. Коли Поллі читала казку про Русалоньку, то завжди уявляла саме ці камені, увінчані шапками піни, у той трагічний момент, як героїня казки загинула від нещасливого кохання.

Навіть неприємний випадок із хлопцем-сусідом, старшим від неї, в якого вона була таємно закохана, а він скористався її почуттями і покинув її, лише ненадовго відвернув її од улюбленого місця, а потім вона зустріла Еріка… 

Саме тут вони провели незабутні вихідні, після яких стало зрозуміло — те, що сталося між ними —  не просто короткочасна інтрижка, а справжнє, сильне почуття.  З того часу океан завжди асоціювався в неї з силою, пристрастю , свободою, яку вона шукала усе життя. Тож зараз, на пустельній планеті, їй найбільше бракувало саме живої водної стихії, того невпинного руху хвиль, вічного шуму прибою, солонуватого і свіжого аромату, криків чайок… Жодний найкраще впорядкований басейн, з голограмами, які відтворювали до найменших подробиць мальовничі райські куточки Землі, не давав їй такої втіхи та затишку.

І тепер, сидячи в кав'ярні з Дереком, Поллі подумала — він, немов той басейн, у якому даремно вона шукає океан. Їхні стосунки були дивними і заплутаними. Як уже згадувалося, з першого погляду Дерек її не зацікавив. Вона відпрацювала ефір рівно, легко, без незручних пауз. Подумала, що хлопець досить недурний, хоча й виглядає як манекен з вітрини.  От і все. Подякувала, попрощалася і забула про нього.

Та через кілька днів він знову завітав до студії, нібито, щоб переглянути змонтований запис, вручив їй вишуканий букет квітів та коробку дорогих цукерок, і дівчата-працівниці телестудії зразу забігали, принесли пляшку вина, якісь сендвічі… Їй було незручно, вона робила сердиті очі, але дівчата були в такому захваті від "простого, милого Дерека", що Поллі ніхто не слухав. Зрештою, вийшло так, що після пари келихів вони розговорилася, і Дерек почав розповідати якраз про те, що йому тут  бракує океану. 

 — Можливо, коли на планеті з'явиться атмосфера, то будуть і моря, — припустила вона.

 — Ой, боюся, ми тоді вже будемо занадто підтоптаними, щоб кататися на серфі, — посміхнувся Дерек.

— Я ніколи не займалася серфінгом, — зізналася Поллі.

— Справді? Тоді будемо сподіватися, що в мене буде можливість вас навчити... 

Він почав розповідати про своє дитинство, яке минуло в маленькому курортному містечку. Був із не дуже багатої родини, належав до класу "С". Його мати й батько працювали в школі, мріяли, що син теж стане вчителем. А Дерек організував рок-групу з таких же молодих відчайдухів, виступав із ними по нічних клубах, де досить пристойно заробляв. Але виникли проблеми із законом — через те, що в нього знайшли наркотики, довелося заплатити чималий штраф, ще й відпрацювати на виправних роботах. 

Потім настала "чорна смуга" — пробитися на велику сцену не виходило, маленькі забігайлівки, де він виступав перед компаніями, що неуважно слухали музикантів, вирішуючи свої ділові проблеми чи запихаючись їжею, — викликали у хлопця депресію.  І коли він почув про марсіянську місію, то загорівся думкою почати життя з чистого аркуша, там, де він не матиме шаленої конкуренції і зможе втілити в реальність свою мрію про славу і прихильників.

Як і Поллі, у перші роки існування колонії, коли була нагальна потреба в робочих руках, Дерек працював не за головним своїм  покликанням. Замість того, щоб давати концерти, він гарував офіціантом у ресторані. Згодом, коли Просперіті активно зростало і розбудовувалось, в тому ж ресторані він уже співав для відвідувачів.

Питається — чи варто було летіти за мільйони кілометрів від рідної планети, щоб знову виступати перед не дуже ввічливою публікою, яка пила, їла і вирішувала свої справи. Проте Дерек не здавався. 

Він уперто йшов до своєї мети — самостійно, з кількома такими ж ентузіастами, записували альбоми, знімали кліпи, давали безкоштовні концерти. Всі гроші, зароблені в ресторані, йшли на "розкрутку", часом він навіть не мав за що купити одяг чи взуття, добре, що хоч харчувався безкоштовно на кухні, стравами, котрі залишалися після великих банкетів.

Коли на Марсі відкрилася телестудія "Арес", настав Дереків зоряний час. Його кліпи стали показувати по телевізору, відтак збільшилася й кількість підписників у Ютубі, він зміг, нарешті, продавати квитки на свої концерти… а далі популярність стала зростати стрімко, як снігова куля.

Тепер його слухали не лише на Марсі, а й на Землі — для землян молодий артист був свого роду екзотикою, а він на цілком природній цікавості до всього незвичайного вибудував своєрідний "інопланетний" імідж — костюми для сцени шив у вигляді комбінезонів, схожих на скафандри космонавтів, оформлював свої ролики "заднім планом" з марсіанських пейзажів, вів свій блог у Ютубі, де розповідав про особливості життя колоністів. І через сім років такої напруженої праці дійсно став "зіркою".