Зробити вибір

— Теде… о, перепрошую, Еріку… Мені дуже прикро, але я нічим не зможу тобі допомогти, — професор Морган дійсно виглядав засмученим. Викладач, який ніколи не мав улюбленців серед студентів, зробив виняток лише один раз — і саме Ерік завоював його прихильність. Звісно, коли вся ця плутанина з чужими іменами розкрилася, професор спробував відстоювати права здібного хлопця продовжувати навчання за спеціальністю, що ідеально йому підходила. 

 “Ну це ж державний злочин — людину, котра у вісімнадцять років вже спромоглася зробити наукове відкриття, відправляти навчатися на автомеханіка!” — кип’ятився він у приватній розмові з ректором університету. Професор Морган готовий був на що завгодно — він пропонував різні варіанти: від того, щоб самому оплатити навчання хлопцю із найнижчого соцкласу, до подання петиції на ім’я президента з проханням зробити один-єдиний виняток із суворих правил, які діяли в країні.

Але ректор був невблаганним. Він твердив, що університет і так потрапив у епіцентр скандалу, тепер варто очікувати перевірок із міністерства, особові справи всіх студентів та викладачів буде ретельно переглянуто, тож жодного послаблення для вихідців з нижчих класів бути не може.

 — Ну що ж, нічого страшного, — Ерік знизав плечима. — У мене є гроші, я міг би оплатити навчання, але розумію, що справа не в цьому. Просто я не гідний навчатися в цьому закладі…

 — Ти ж знаєш, що це не так, — спохмурнів викладач. — У тебе надзвичайно світла голова, я впевнений, що з часом щось можна буде змінити. Хай перейде ця “хвиля”, з ретельними перевірками і доскіпуванням до кожної дрібниці, і, думаю, через кілька років ми зможемо спробувати знову... 

 — Дякую, — Ерік зітхнув і озирнувся навколо. Вони сиділи саме в тій аудиторії, де відбувалися заняття з астрономії. Шкода, що більше не буде можливості приходити сюди.

 — Знаєш, ти можеш відвідувати мій факультатив, — запропонував професор. — Він відбувається в позаурочний час, і, гадаю, ніхто не буде перевіряти усіх студентів, які займаються зі мною. Адже сюди приходять і  хлопці та дівчата з інших факультетів. 

 — Боюся, що мені доведеться відмовитися. Адже на вас може поскаржитися хтось із студентів чи викладачів. Ви матимете неприємності через мене.

 — Ет, що там, — професор Морган зневажливо махнув рукою, — Коли я боявся якихось “стукачів”? Хоча, знаєш, мені зараз спав на думку ще один можливий розвиток подій. Ти казав, що маєш гроші?

 — Так, мені залишили невеликий спадок, — Ерік вирішив поки що дотримуватися такої версії, бо йому так і не вдалося вияснити, хто саме перевів  кошти на його картку.

 — Якщо не секрет, якою сумою можеш розпоряджатися?

 Ерік був трохи здивований такою зацікавленістю, але відповів.

 — Ну то це навіть дуже непогано. — пробурмотів професор, потерши чоло.  — Тому що саме зараз продовжується набір добровольців до марсіянської колонії. Ти, мабуть., щось чув про це?

 — Так, мій друг Ден кілька місяців тому вирішив туди відправитися.

 — Пам’ятаю  Дена, — професор кивнув, — дуже здібний хлопець… Шкода, що на Землі вас із ним не оцінили, як ви того варті…

 — Ви думаєте, що мені теж потрібно перебратися на цю планету? — Ерік ніколи не думав про таке. Коли Ден, якого вигнали з університету за участь у студентській демонстрації, розповідав йому про перспективи, що розкриваються перед майбутніми жителями Марсу, хлопець просто ввічливо вислухав, але сам не міг уявити, як це — назавжди залишити Землю, рідних людей… Втім, із батьками вони вже й так достатньо віддалилися один від одного, навіть продовжуючи мешкати в одному місті. А от Поллі… З цим було складно. Він ще пригадував, який скандал вона влаштувала, коли Ерік повідомив про свій майбутній політ у космос. Дівчина хвилювалася і не хотіла його відпускати. А то ж була усього лише невелика подорож на навколоземну орбіту. Наразі космічними туристами навіть дітей беруть залюбки, були б у батьків гроші. Але в душі Поллі жив якийсь страх перед космосом і усім, що з ним пов’язано. 

 — Там поки що мешкає небагато людей, — продовжував тим часом свою розповідь професор Морган. — Тому в марсіянському суспільстві класи відсутні. Певним чином усі рівні ( ну, якщо не зважати на те, що все-таки є  певні керівні структури, котрим необхідно підкорятися). Але там ніхто не питатиме, до якого соцкласу ти належиш. Крім того, як бонус для всіх, хто переселиться на Марс, держава надає можливість здобути безкоштовну вищу освіту. Дистанційно, звісно, але зараз і на Землі багато хто так вчиться. З нинішнім розвитком техніки це не проблема… Усім колоністам надається безкоштовне житло, їх забезпечують роботою. Єдина вимога — це оплатити вартість самого перельоту, через це я й запитав, якою сумою ти можеш розпоряджатися. Але якби ти навіть не мав грошей, я б тобі допоміг, коли б ти твердо вирішив скористатися цим шансом...

 — Але, професоре Моргане, це ж буде квиток в один кінець? — спитав Ерік про те, що найбільше його непокоїло. — Ми ж не зможемо звідти повернутися?

 — Ну… наразі перевезення пасажирів з Марсу на Землю є нерентабельним, але це не значить, що так буде завжди. Коли тамтешні мешканці навчаться самі з місцевих ресурсів виробляти кисень та паливо для космічних кораблів, то такі польоти стануть можливими.

 — Але це буде дуже не скоро, — Ерік добре пам’ятав, про що свого часу вони розмовляли на факультативних заняттях, — може, через кілька десятків років...

 — Звичайно, якщо ти відчуваєш якісь побоювання, я не буду тебе силувати, — промовив викладач, уважно дивлячись на Еріка. — Зрештою, наші предки, що придумали приказку про синицю в руці і журавля в небі, були не такими й дурними. З тими ресурсами, які в тебе є, ти можеш закінчити коледж тут, на Землі, відкрити свій маленький бізнес, можливо, перейти з класу “Ч” до класу “О”, але не більше того. Свій справжній потенціал ти на Землі, на превеликий жаль, не розкриєш…

Ерік мовчав.  Ця пропозиція була для нього несподіваною і багато в чому  приваблювала, але так само з багатьох причин і лякала.