Банківське "Ограбування" Олівцем та Бійка з Автоматом для Талонів

Мені потрібно було терміново відкрити новий банківський рахунок, що вимагало моєї особистої присутності. Я прийшла у велике відділення банку.

📝 Фаза 1: Боротьба за Талон

Перше, що потрібно зробити — взяти талон електронної черги. Я підходжу до автомата, тисну на потрібну кнопку. Автомат мовчить. Я тисну ще раз. Тиша.

Поруч стоїть дуже серйозний чоловік у костюмі, який, мабуть, у цьому банку щось дуже важливе. Він дивиться на мене з презирством.

Я починаю бити по автомату для талонів. Спочатку тихенько, потім — більш наполегливо.

Автомат (раптом, гучним жіночим голосом): «Будь ласка, очікуйте! Ваш номер — Q-378! Дякуємо за терпіння!»

Талон виповзає. Я тріумфую. Чоловік у костюмі зітхає.

🚨 Фаза 2: Підозра у Грабунку

Я чекаю своєї черги, дивлюся навколо. Це дуже серйозний банк, усе блищить, тихо. Я відчуваю себе не на своєму місці.

Мені потрібно було заповнити кілька документів, але я забула ручку. Я бачу, що на столику лежить олівець, прив'язаний тонким ланцюжком до дерев'яної підставки.

Я беру цей олівець, щоб заповнити графу, але, коли я закінчила, він застряг. Я намагаюся його від'єднати, але ланцюжок зачепився за мій рукав і натягнувся.

Я сіпаю сильніше. Ланцюжок не рветься.

У цей момент працівник, який щойно закінчив обслуговувати клієнта, різко піднімає голову і бачить:

1. Мене, що стоїть посеред залу.

2. Мою руку, яка робить різкі рухи.

3. Олівець, який я тягну за собою з усім його дерев'яним постаментом.

Лунає дзвінкий звук: «ДЗІНЬ!» — це підставка олівця вдарилася об підлогу.

Працівник, а за ним і охоронець, скочили на ноги. Охоронець, великий чоловік, почав рухатися до мене.

Працівник (голосно, з панікою): — Вона намагається забрати олівець! З підставкою!

Чоловік у костюмі (голосно, але з гумором): — Слава Богу, не автомат для талонів!

🤣 Фінал: Розрядка

Я стою, червона від сорому, з цим олівцем, що звисає на ланцюжку, і намагаюся пояснити:

— Я... я не краду! Він зачепився! Я не вмію красти!

Охоронець підійшов, подивився на ланцюжок, який заплутався у шві мого рукава, і голосно розсміявся.

Працівник банку підійшов, допоміг мені звільнитися від олівця-в'язня і, хитаючи головою, сказав:

— Ви перша людина, яка влаштувала у нашому банку такий... креативний замах.

Звісно, я відкрила рахунок. Але коли я виходила, той чоловік у костюмі помахав мені і тихо промовив: «Не губіть креативність!»

Я тепер ношу з собою дві ручки. На всяк випадок. І обходжу автомати для талонів.