Крем-Суп, що Вибухнув, та "Фонтан Чистоти"

Я збиралася вперше познайомитися з батьками мого хлопця, Сашка. Звісно, я вирішила, що маю бути ідеальною: не тільки розумною і милою, а й кулінарною богинею.

Я обрала для приготування щось елегантне і сучасне: крем-суп із броколі. Це легко, красиво і майже неможливо зіпсувати (як я тоді думала).

Я зварила броколі, додала вершки та спеції. Залишилося лише збити все блендером до ідеальної кремової консистенції. Я накрила каструлю рушником, щоб не було бризок, і увімкнула погружний блендер.

Я очікувала плавного, спокійного збивання. Натомість, рушник, який, як виявилося, був занадто легким, засмоктало у леза блендера.

Я відчула, що блендер почав дивно вібрувати. Рушник, перетворившись на катапульту, виплюнув величезну порцію зеленого, гарячого, липкого крем-супу!

Суп полетів на стелю, на стіни, на мене, на кота (який, на щастя, сидів досить далеко, але подивився на мене, як на божевільну). Я виглядала як скульптура, обмазана гуашшю.

Саме в цей момент, поки я стояла посеред кухні, збираючи краплі супу зі свого обличчя, пролунав дзвінок у двері. Це були батьки Сашка. На 15 хвилин раніше.

Я схопила з прилавка пляшку червоного вина (не питайте, навіщо), вимкнула світло на кухні і, ледь встигнувши витерти зелені плями зі щік, вибігла до них.

— О, добрий вечір! — промовила я якомога бадьоріше. — Сашко зараз миє руки! Давайте, заходьте!

Щоб відволікти їх, я одразу вручила мамі Сашка пляшку вина. Це спрацювало.

Поки вони розмовляли у вітальні, я кинулася на кухню, щоб усунути наслідки "зеленої атаки". Я вирішила швидко помити каструлю, рушник і, головне, стелю.

Я налила у каструлю побільше засобу для миття посуду (якщо мити, то інтенсивно!) і, забувши про зелений хаос, машинально знову увімкнула погружний блендер.

Але тепер, замість супу, він збивав піну.

За мить з каструлі вирвався ФОНТАН. Піна полетіла вгору, досягла стелі (де успішно змішалася із залишками супу), а потім почала осідати по всій кухні величезними, білосніжними, але мильними хмарами.

Сашко прийшов на кухню, побачив мене, що стою по коліна у піні, у світлі єдиної настільної лампи, а на стелі — зелено-білі розводи.

— Кохана, що тут сталося? — запитав він.

— Нічого! — прошипіла я. — Просто я тут створюю крем-суп-пюре-піну!

Звісно, батьки почули цей діалог. Вони тихенько підійшли до дверей кухні, побачили цю картину і... вибухнули сміхом!

Батько Сашка сказав:

— Це найкраще знайомство, яке у нас було! Крем-суп, який б'ється!

Зрештою, ми замовили піцу (і жодних креветок!). Але тепер, коли мені хтось пропонує крем-суп, я завжди уточнюю: "А ви впевнені, що він не спробує втекти?"