Як мій кіт став філософом-масажистом

У мене є кіт, його звуть Барсик. Він не просто кіт, він — мій персональний психотерапевт, іноді з надто жорсткими методами. Одного разу я сиділа за ноутбуком, занурена в роботу, відчуваючи, як шия поступово перетворюється на камінь. Барсик, зазвичай зайнятий важливими котячими справами (сном або поїданням моїх шнурків), раптом вирішив, що йому потрібна увага.

Він застрибнув мені на плечі. Я спочатку думала, що він просто ляже. Але ні. Барсик почав методично ходити по моїй спині, перебираючи лапами. Це було щось середнє між масажем і тортурами, адже його кігті не завжди були приховані. Я намагалася його зняти, але він, з виразом глибокої мудрості на морді, лише міцніше вчепився і продовжив свою "терапію".

Я відчувала, як мої м'язи то напружуються, то розслабляються, а в голові крутилася думка: "Я плачу за масаж, але масажист мене ще й б'є!" Раптом Барсик, дійшовши до шиї, вчепився кігтями і почав інтенсивно "м'яти" мені плече, дивлячись мені прямо в очі. Його погляд говорив: "Ти занадто багато сидиш! Рухайся! І дай мені поїсти!"

Після п'яти хвилин такої "терапії" я була вся подряпана, але, чесно кажучи, відчувала дивне полегшення. Шия ніби розім'ялася. Коли я нарешті змогла його зняти, Барсик стрибнув на підлогу, гордо потрусив хвостом, а потім пішов до миски, ніби сказав: "Мою роботу виконано, тепер час мого гонорару."

З того дня я періодично відчуваю, як на мої плечі застрибує маленький, але дуже наполегливий "терапевт", який "лікує" мене від сидячої роботи. І щоразу я думаю: "Це любов чи просто він мстить за те, що я не відкрила йому консерви вчасно?"