Глава 10

  Наступні мої дні були забиті по під горло, зав’язку, вінчики роботою. Мене чекала диспансеризація ВРХ. Цей комплекс планових діагностично, лікувально-профілактичних робіт спрямований на раннє виявлення захворювання тварин типу: туберкульоз, лейкоз, бруцельоз, щеплення проти сибірки.

  Це важливий комплекс робіт. Бо той самий лейкоз – це хронічне інфекційне захворювання пухлинної природи збудником якого є ретровірус.  Лікування при лейкозі відсутнє. Тут важливо вчасно виявити захворювання, інфіковану тварину ізолювати від здорових й здати корову на забій. 

  Позаяк в організмі тварини відбуваються патологічні зміни, які пов’язані з інтенсивним поділом клітин, розмноження та розростанням в органах кровотворення, спинному мозку, лімфи. Заражені клітини розпочинають безконтрольно розмножуватися, розносяться по всьому організмі тварини, потрапляють до усіх можливих органів та тканин. Й в процесі розвитку онкологічного захворювання в організмі тварини накопичуються шкідливі речовини, іншим словом токсини. І, якщо збудник захворювання гине при високій температурі, то від токсинів ми ніяк не можемо позбутися. Ясно, що таке молоко й м'ясо не варто їсти й в жодному разі не давати його дітям.

  Отож в мене була запара. Та я навіть наради, призвані врятувати нашу справу, пропускала. Шевчука я бачила митями й мені було сильно не до нього й моїх цікавих відчуттів в сторону працелюбного капіталіста. До кінця тижня в вже була затягана, як ганчірочка й мої зухвалі мрії обмежувалися простим бажанням виспатися. Й настрою мені зовсім не додав дзвінок від нашого начальника районної державної лікарні ветеринарної медицини.

   Михайло Васильович в чомусь був видатною персоною. Свою роботу він любив та розумів. Мені, здається, що закинь його на іншу планету, то він швидко б освоїв місцевих…жителів, розібрався з їхніми хворобами та методами лікування.

   У свої шістдесят з хвостиком, він виглядав імпозантним чоловіком з такою аурою впевненості, задоволення й влади, що в мене сльози від милування кожен раз виступали на очі. Він був цікавий, як може бути цікавою людина яка прожила життя на повну й брала від нього все. Начитаний, його навчання, здається, ніколи не закінчується. Мудрий, його знання лягали на життєвий досвід й спілкуватися з ним завжди було як одна пригода, бо інформацію він доносив просто й цікаво. З гумором він теж був на ти. Миттю міг розрядити будь-яку ситуацію й вволю посміятися. І його дзвінок означав, що від мене він щось хоче, а от я нічого не хотіла. Прямо конфлікт бажань…

- Тіночко, як ти? Як справи?

- Справи? Горять, палають, тліють й димлять. Я відповідно, або дрова підкидаю, або щось тушу.

- Що загрузила тебе робота? – густою карамеллю ллється його голос.

- Бувають у неї такі моменти.

- Ех! Я у тебе тут біля ферми. Вискочи до мене на хвилинку. Переговорити треба.

- Гаразд! Хвилин десять і вийду.

- Та чекатиму, – усміхається він. – Ох, у вас тут й кралі ходять, – мрійливо пролунав його голос.

- Угу! – мотаю головою. – Вам тільки краль подавай…

Йду митися й перевдягатися. А то я така зараз…з запашком. А так, як мене ці дивні аромати й медпрепаратів, й корівок, й силосу трішечки дратують, то я, як та маніячка, миюсь часто.    

  Джинси сказали, що я знову схудла. Ну то звичний стан. Бо спробуй тут набрати вагу, коли гаруєш, як раб на галерах. А так нічого, майже богиня. Може ще трохи образ псують чорні кола під очима й загальна закатованість. Так все, сказано богиня, то богиня. Гайда на зустріч.

  Михайла Васильовича я знайшла у нашому райському куточку. Біля адміністративної будівлі ми влаштували розкішне місце для відпочинку, насадили квітників, поставили гойдалки, лавочки й натикали усіляких приємностей для очей.

  Тож він  влаштувався за одним зі столиків, мружився від сонця та задоволено сьорбав чай, який йому люб’язно вручили дівчатка з бухгалтерії. От, хто уміє пристосуватися до будь-яких умов. Усім би так. А то деякі постачальники сидять в машині, паряться, нервуються, замість того, щоб отримувати задоволення від даної миті.

  Як справжній чоловік при моїй появі він піднявся з місця й виконав усі необхідні реверанси: помилувався мною, обережно відвалив комплімент, тут я його розумію, коли виглядаєш, як мара, то складно сказати щось, щоб відповідало дійсності й було приємне на слух й запросив сісти. Друга чашка з чаєм була для мене.

  Сіла, відчуваючи, як же я набігалася за день.

- Не буду тебе мордувати й перейду до справи, –  взяв він бика за роги, як тільки я зробила кілька ковтків чаю. – Треба твоя допомога. Хлопців забрали служити. Я вже підняв усіх, проте у Валерки була операція й він не може зараз працювати. Андрій вже остаточно спився, руки трусять й до тварин я його не допущу. Максимко, не встигає. Іван допомагає, але він ще трохи недосвідчений. Вийди на виводки а? Зашиваємося.

- М-м-м, –  муркочу я від перспектив, які відкриваються перед очима.

Проте, з іншого боку, отримати в боржники самого Михайла Васильовича, то теж відкриває нові можливості для мене. Й, що попрошу навзамін я вже знаю.

- Які дні? – скоряюсь з тим, що доведеться працювати ще.

- А я тобі на телефончик графіки та місця скину, –  прямо відчуваю, як біси в його очах потирають руки від задоволення. – І дякую!