Маленька втекла. Забрала реці і зникла. Крім того, вона дала ноутбук не з повною зарядкою. Тому, я хоча і поробив, проте не виснажився. Тому, зараз я сижу з Захаром, як двері не те, що відчиняються, я думав вони відлетять. В кабінет залітає низенька дівчина, з каре. Я впізнав її, моя маленька. - Рина! – я впізнав би це й голос з тисячі… Замфіна!
- Фіна?! – зірвався Захар. Фіна зайшла в кабінет і вони мовчки дивились один одному в очі.
- Ви нормальні взагалі?! Чотири дні потрібно було себе заставляти сумувати і страждати! Для…
- Господи, просто не мішай їм! Вибачте, я все справлю, - я закинув цю дівчину на плече і вийшовши з кабінету зачинив двері. Як я давно це хотів зробити. – Де маленькі?
- Не твоє діло! Вони не твої!
- Стануть моїми!
- Не!!!
Ой, маленька не брикайся дам по жопі!
Марррк!!!
Я розсміявся заходячи в ліфт. Спустив її на підлогу і поцілував…
« Більше не відпощу» - промайнула думка