Неділя…
Якщо до цього, я хотів би скоріше пробути день і в понеділок повернутись на роботу. То зараз я чекав двох завдань. І поведінки маленької. Трішки постаравшись я все таки знайшов її ріст. Метр п’ятдесят!!! При моїх дев’яносто, ми виглядали смішно, але це тільки будоражило.
Друге завдання уже роздали. А я чекав. На першому, вона мене здивувала. Як виявилось у неї двоє дітей. Крім того, вона не кричала і не наказувала, а співпрацювала з дітьми. І схоже вони весело провели час. Напевне, саме такою я б хотів бачити свою сім’ю.
- Привіт! – до мене підійшов хлопець. Ваня, маленьке щастя, друга дитинка Рини.
- Привіт! Що ти хотів?
- Друге завдання готове! – хитро посміхнувся він. – Але ми подаруємо його не тут. Пішли?
- Ну пішли, - сміючись я прийняв руку хлопця.
Ми йдемо на заднє подвір’я, де… де в альтанці стоїть мій ноутбук. З документами. Робота! Здається це найкращий подарок. Ваня втік, що ж потім знайду його. Адже я готов уже сказати, хто виграє. І це сто процентів буде маленька дівчинка з двома дітьми.