Сімнадцята. Право на любовь

Марк

Рівно о шостій в кабінет постукали. Я пересів на диван, а Захар мовив:

- Проходьте.

В кабінет зайшла висока дівчина з рудим волоссям і карими очима. Гарну фігуру облягало ніжно синє плаття в підлогу. Що ж безсумнівно гарна. Я глянув на друга, схоже він влюбився. Що ж радий занього. Тепер дід не відчепиться.

- Доброго дня! - привіталась вона. Ввічлива чи їй просто треба робота?

- Доброго, - відповів Захар, відкинувши своє тіло на стілець. Придивляється… Я теж відкинувся на диван. За ними цікаво спостерігати. – Я так розумію це ваша подруга телефонувала мені. Що ж сідайте.

Плавно підійшовши, вона обережно присіла. Горда… Потрібна йому така? Хоча якщо влюбився прийме любу.

- Захар Михайлович.

- Замфіра Олександрівна, - дивне ім’я. значить якщо щось зробить знайти буде легше.

- Ви прийняті. Завтра о восьмі, що б були. До побачення.

- Гарного вам вечора,- скала вона і мовчки вийшла.

- Що ти про неї думаєш? – запитав Захар.

- Що ти з неї влюбився.

- Я це знаю далі, - проричав друг.

- Хм… Звичайна, хоча в ліжко не пригне до тебе, якщо не доб’єшся її любові.

- Не переживай, доб’юсь, – сказав новий улюбленець мого діда, закриваючи очі.

наступна частина вийде завтра і буде більшою ніж ця) і цікавою)))