Рина

  Я відкрила очі. Чи правильно я зробила? Чи треба було не лізти в життя Фіни, мої кращої подруги? Чорт! В кінці кінців серцем відчуваю, що правильно все. Але розум… До чорта! Я завжди була безрозсудна для людей, щось має змінюватись в це й раз?!

- Ірина Олександрівна.

- Так? – відповіла я піднімаючи погляд на двері. В них стояв Макс, мій давній друг. Сіросині очі, каштанове волосся, смішні меми (що дивиться і присилає мені) ось, як я б описала цього хлопця. Я дала йому роботу, хоча та була не за його спеціальністю. І він мене не підвів. – Щось сталось, Максим ?

- Все нормально? – зайшовши він сів на стілець.

- Було і гірше, я спробувала віджартуватись. Схоже не вийшло.

- Ір, знай я за кожне твоє рішення, якщо ти відчуваєш серцем, що воно правильне, я сумно посміхнулась і відвела погляд. «Іра…», давно мене так не називали. Після того, як поступила мене почали називати «Рина»…

- Щось сталося? знову повторила питання.

- Назар Олегович ні як не хоче зніматись. Говорить, що без тебе не буде. Господи, чоловіку 78 років, а веде себе на 5! – я розсміялась. З Назаром Олеговичем ми, з Самфіром (вона ж Фіма), познайомилась давно. Ми були на першому курсі, а це й енергійний чоловік заміняв у нас препода. Те, що він нас помітив, навіть, не дивно. Саме йому на протязі тижня ми з Фірою пробували зіпсувати життя, дивлячись на це він тільки сміявся. А потім взяв нас до себе в фірму. І уже на старості передав нам правління.

- Пішли глянемо, що у вас там не так.

- Та все в нас добре! Це він неправильний, - образився Макс.