Глава 6

У домі миттєво здійнявся переполох. Незнайомка обережно висунула голову з-за краю ліжка, намагаючись розгледіти, що ж її так налякало. Сміливець вирішив, що тепер найкращий варіант — зникнути, й шмигнув за комод.

«От тобі й маєш…» — майнуло в нього в голові.

У коридорі почулися швидкі кроки, спалахнуло світло, і до кімнати влетіли Господиня та заспана Саша.

— Що тут сталося?! Лізо, ти в порядку? — вигукнула Господиня, вмикаючи нічник.

Ліза, сестра Господині, тремтячим пальцем показала в бік комода.

— Там… Він під ковдрою… Він капець, коротше! — видихнула вона, приходячи до тями.

Саша вирішила сама подивитися, в чому річ. Вона кинулася до комода й обережно зазирнула за нього. Сміливець сидів там, ледь сіпаючи вухом і дивлячись на всіх із виглядом невинно постраждалого.

— Сміливець?! Мамо, це Сміливець! Він прийшов! Сам! Уявляєш? Тітко Лізо, це наш Сміливець!

Господиня підійшла й здивовано подивилася на кота, який уже сидів на руках у Саші й переможно муркотів.

— Як же ти нас знайшов, бешкетнику?

Кіт міцніше притиснувся до Саші, ніби відповідаючи: «Це було непросто, але заради вас я й не на таке здатен».

— Ти, мабуть, голодний, — сказала Господиня.

І ці прості слова справили дивовижний ефект. Муркотіння миттєво припинилося. Сміливець підвів голову й настовбурчив вуха, всім своїм виглядом показуючи, що вже готовий до дегустації вмісту холодильника.

— Ходімо, я тебе нагодую, мандрівнику.

— Ти серйозно? — спитала Ліза, спостерігаючи, як сестра забирає кота. — Я ледь не народила від переляку, а ти за нього хвилюєшся?

Господиня обернулася у дверях:

— Лізо, ти до цього дому з міста їздиш за навігатором, а він сам прийшов здалеку. Хоча був тут усього раз. Ти б так змогла?

Ліза на мить замовкла, потираючи забитий бік, а потім махнула рукою:

— Ну, це багато що змінює. Гаразд, годуй свого бандита. Я поки одягнуся, все одно вже не засну. От же налякав… Сміливець, блін!