Глава 3

Сміливець бадьоро біг знайомими сільськими вулицями. Будинки тут стояли далеко один від одного, розділені широкими садами й городами, тож кіт почувався справжнім господарем становища. Він проминув стару вербу біля криниці, проскочив повз паркан сусіда, де колись патрулював Пірат, і незабаром вибрався до великої дороги.

День лише починався, а життя на трасі вже вирувало. Залізні коробки на колесах носилися туди-сюди, обдаючи узбіччя потоками повітря. Сміливець був котом розумним, тому вирішив, що виходити на сірий асфальт — справа дурна. Він рушив уздовж траси, м’яко ступаючи по молодій траві, що тільки-но пробивалася з-під землі. Котяче чуття, мов невидима нитка, тягнуло його вперед — туди, де за обрієм зникли його Саша й Господиня.

Він уже подолав чималу відстань, коли за спиною пролунав дивний звук. Це було не звичайне шурхотіння шин. Ревіння було натужним, утробним і моторошно гучним. Сміливець притиснув вуха й озирнувся.

Позаду стрімко наближалося величезне металеве страховисько. Кіт згадав: Саша називала таких монстрів «автобус». Страховисько ревло, мов поранений ведмідь, і викидало з-під свого масивного черева клуби густого чорного диму. Сміливець завмер, уважно спостерігаючи. Якщо монстр їде своєю сірою смугою, значить, він не небезпечний, розсудив кіт.

Автобус із гуркотом пронісся повз — і тієї ж миті Сміливця накрила щільна хмара їдкої чорної кіптяви.

— Чхи! Чхи-и! — Сміливець заплющив очі, ніс залоскотало від жахливого запаху гару.

Він стояв, обтрушуючись, а в голові крутилася лише одна думка:

«І як тільки моя дівчинка в такому смороді до школи їздить? Це ж кошмар! Такий сморід не те що ворогів — мух на льоту відлякає. Дивні ці люди, ой дивні…»

— Чхи! — знову вирвалося в нього.

Повітря вздовж траси було важким і злим. Воно дряпало горло й липло до шерсті. Сміливець зупинився, прислухався — і зрозумів: цей шлях не для нього.

Праворуч стіною стояв ліс. Звідти тягнуло прохолодою, чистотою й чимось давнім, правильним. Там не було залізних страховиськ і смороду. Там можна було дихати.

Сміливець одним стрибком подолав кювет і розчинився в тіні дерев.