Клік до серця

Після півтора  року стосунків я відчувала себе розбитою, але водночас звільненою. Ніби птах, який нарешті вирвався з клітки. Я не шукала нового кохання, але прагнула яскравих емоцій, нових знайомств, дружби. Особливо в Косові, місті де я навчалася, де кожен куточок дихав історією та  мальовночістю.

Саме там, у пошуках товариства, я зареєструвалася на сайті знайомств. Віртуальний світ  був сповнений  різних людей, але жоден з них не викликав у мене особливого інтересу. Аж ось одного дня я отримала повідомлення про симпатію від незнайомця. Його профіль одразу привернув мою увагу. Щось у його погляді, у його усмішці зачепило мене. Я відповіла взаємністю. І він підписався на мій Instagram.

Але на цьому все й закінчилося. Він не писав, не проявляв жодної ініціативи. "Навіщо тобі підписуватися ?"  — запитувала я себе. Гордість не дозволяла мені зробити перший крок. Та одного разу, коли я виклала фото в сторіз, сталося дещо дивне. Він зробив репост, додавши якийсь коментар, але одразу ж видалив його. Я встигла побачити, і це викликало в мене усмішку. Його невпевненість здавалася мені милою. 

Через два тижні ситуація повторилася. Він знову зробив репост, і цього разу я не втрималася: "хоча б цього разу не видаляй!" — написала я. Так почалося наше спілкування, спочатку ми не знали, про що говорити, але поступово знайшли спільні теми. Ми могли переписуватися годинами, від ранку до ночі. Він захоплювався моєю красою, але й не забував похвалитися своєю. "Побачимо хто кого приворожить", — подумала я, згадуючи його зелені очі, такі ж, як мої.

Ми домовилися зустрітися, коли я приїду до Косова. Я відчувала, як всередині мене розгорається цікавість, змішана з хвилюванням.