Вся версія

Простий буденний день кота став зовсім непростим. Його господинька натрапила десь своїм оком на інформацію щодо небачених людським поглядом здібностей котиська. Здібності були цілком звичними для пухнастого та цілком незвичними для його господиньки.

Котисько лиш просто перерозподілював та генерував енергію, котра вже й матеріалістами того світу була визнана як факт, що існує.  

Шапкоподібний якраз тільки закінчив переробляти більш щільну енергію оселі в щось м’якше та світліше та став вилизуватися сам, щоб зустріти господиньку з роботи чистеньким та вкрай гарнющим. Та приперлась, припхалась та ледь у двері запхалась, бо втомилась, наробилась, натрудилась, начудилась…

«Тре смикнути за хвіст!» - згадалось в думках господиньки. Саме так хтось мудрий чи зовсім немудрий повчав усіх котолюбів-початківців в пізнанні містично-ненаукових цяцьок, щоб «ввійти в астрал». Кіт спершу поважно глянув на господиньку та далі просто завів свою пісню «няв-няв, жерти давай!».

«Тре смикнути за хвіст!» - вдруге цілком усвідомлено подумалось господиньці. Перший «невихід в астрал» вона сприйняла лише за просто невірне смикання. Кіт зупинив свою харчувальну оду та дряпнув ту негідницю з поглядом на мармизі «дуринда, не вмієш – не пхайся!».

«Тре смикнути за хвіст!» - втретє запхалась ганебна думка до втомленої голови, рука попхалась до дії. Кіт ввімкнув мегазахист: кігті й зуби. Погляд вже був «невгамовна, схаменись, бо залізеш й не випхаєшся!».

Подряпані й покусані руки й ноги господиньки пухнастого провідника до астралу все ж таки ввімкнули захисну реакцію мозку. Нарешті. Спав до того чи як?

 -Акота! Все! Не буду більше, звиняй…, - голосно мовила до свого чотирилапого господинька та полізла до холодильника, щоб дати грубому якоїсь нямочки. Власна дурість була відчута. А вусата морда потім була просто зацьомана та затіскана….