У селі Вербівка, де хати тулилися одна до одної, наче гриби після дощу, а вечори пахли скошеною травою й димом із дров’яних печей, жив одинадцятирічний хлопчик на ім’я Левко. Його карі очі завжди вишукували щось незвичайне: то хмару, схожу на дракона, то тінь, що здавалася живою. Левко любив слухати історії старих бабусь, які сиділи на лавках біля криниці й розповідали про ліс за селом. Там, казали вони, жили тіні, що крали сміх у дітей, залишаючи замість нього лише страх. Левко сміявся з цих байок, вважаючи їх вигадками для малюків, але одного осіннього вечора, коли місяць висів у небі, наче срібна монета, а вітер завивав, ніби вовк, він почув дивний звук. Це було тихе, але пронизливе "хі-хі-хі", що линуло з темряви за його будинком. Серце Левка забилося швидше. Він не знав, що цей звук стане початком пригоди, яка змінить його життя – і, можливо, відкриє двері до ще більших таємниць.