Історія

Серед темної кімнати, освітленої лише кількома тьмяними вогниками біля дзеркала, сидів похмурий чоловік. Його очі були сповнені глибокого болю, поглинаючи світлі вогники в глибинах його скорботи.
Руки чоловіка від тяжкої роботи стали грубими та жорсткими. Але попри все, жодні роки тяжкої праці не знищили в них ніжність та любов з якою він робив ці делікатні шви, обережно лагодячи яскраве вбрання клоуна.
Кожного вечора, незважаючи на тяжку роботу на будівництві та втому, чоловік повертався сюди. Адже попри все на світі він цінував лише ці хвилини та ладен був віддати за них рештки своєї душі.
Десь поблизу лунали вигуки та гучний сміх. Шум натовпу, здавалося, от-от увірветься у скромний притулок чоловіка, щоб розірвати гнітючу атмосферу навколо.
Поруч, на столі, стояла фотографія. Маленька, років чотирьох, світловолоса дівчинка сиділа на руках у клоуна. Здавалося, фото назавжди закарбувало останні хвилини щастя батька та доньки, увібравши в себе геть усе й не залишивши нічого натомість.
Чоловік з ніжністю в очах, ледь посміхнувся, взяв фото та поцілував його, поправляючи маленьку чорну стрічку. Мабуть, того дня небо забрало не лише світловолосого янгола, а й чоловіка. Залишивши тут, унизу, пусту обгортку його душі.
Вигуки натовпу були дедалі гучнішими. Чоловік піднявся та попрямував до глядачів. Лише одну годину на день він міг відчути себе живим - коли навколо лунав сміх сотень дітей, які зливалися разом в один єдиний сміх. Сміх його доньки.