3. Гість з минулого

Мене будить ароматна комбінація запахів свіжої випічки, шоколаду та кави. Розплющивши очі, бачу Артура, що стоїть з заваленою смаколиками тацею та замиловано дивиться на мене.

— І довго ти так спостерігаєш? — цікавлюсь, сідаючи та потягуючись.

— Недостатньо, щоб насититися.

Сміюсь і жестом запрошую Артура вмоститися поруч зі мною, що він і робить, після чого починає презентувати принесений пишний сніданок: свіжі круасани, до яких пропонується масло, кілька видів джему, мед і шоколадна паста, соковиті тропічні фрукти та міцна чорна кава без молока та цукру — саме така, яка мені потрібна вранці.

— Серйозно? — сміюсь, розглядаючи гору їжі. — Ти що, плануєш мене відгодувати?

— Ні, просто хочу зробити тебе найщасливішою, — відповідає Артур, дивлячись у мої очі з непідробним щирим захопленням.

— У такому разі, ти рухаєшся в абсолютно правильному напрямі.

Ми з Артуром розслаблено беремося за сніданком, ввімкнувши на фон якесь безглузде реаліті про виживання на дикому острові. Очевидно, у подібному немає геть ніякого сенсу, оскільки основною задачею учасників є видати якомога ефектніше шоу, але якщо не ставитися до подібного видовища серйозно, то можна добряче повеселитися.

Коли ж з трапезою покінчено, я встаю. Учора мені довелося пропустити тренування, але цього разу нічого не завадить моєму ранковому ритуалу.

— Так не хочеться тебе відпускати, — з театрально-драматичною жалістю промовляє Артур, легко хапаючи мене за зап’ястя.

— Ти завжди можеш приєднатися до мене, — нагадую, хоч і заздалегідь знаю, яку відповідь отримаю.

Артур одразу ж відпускає мою руку та активно хитає головою.

— Ні, дякую. Нам зі спортом краще не перетинатися.

Іншого від цього чоловіка не варто було й очікувати. На початку стосунків я ще намагалася якось змінити його ставлення до фізичної активності, але з часом зрозуміла, що все це марно, тому найкращим рішенням є прийняття даної позиції свого партнера. Урешті-решт, дане питанням є далеко не найважливішим, а в інших темах у нас з Артуром розбіжностей не виникало.

Переодягнувшись у майку, зручні лосини та кросівки, а також розчесавшись і зібравши волосся в тугу косу, виходжу з каюти. Мене обдуває приємний легкий вітерець, наповнюючи легені свіжим морським повітрям, змушуючи на кілька хвилин просто зупинитися та насолодитися моментом.

Навіть не сподіваюсь знайти спортивний зал самотужки, тому одразу ж звертаюсь до першого-ліпшого працівника з проханням підказати правильних шлях. Чоловік з ентузіазмом береться допомагати мені, вирішивши не просто описати маршрут, а навіть провести до бажаного пункту. Хоча нічого іншого не варто було очікувати у такому розкішному круїзі.

Спортивний зал на кораблі виявляється не дуже великим, проте простір організований таким чином, щоб максимально ефективно використовувати кожен квадратний метр. Тут можна знайти велика кількість сучасного обладнання для кардіо чи силових тренувань.

Дивлячись на мальовничий океанський пейзаж за панорамним вікном, я одразу ж запалюється ентузіазмом позайматися в такі приємній атмосфері. Мені вперше пощастило займатися спортом у таких незвичайних умовах.

Один з тренерів пропонує мені свої послуги, але я одразу ж відмовляюсь, оскільки й так прекрасно знаю, як ефективно вибудувати власне тренування та не потребую в додаткових настановах.

Я саме збираюсь стати на бігову доріжку, коли несподівано помічаю в іншому кінці зали золоті кучері, які мені надто добре знайомі. Подив перехоплює від самого усвідомлення, що він тут — на цьому кораблі, у цій залі, зовсім поруч.

Наші шанси зустрітися в цьому круїзі здавалися такими ж мізерними, як побачити на вулиці прибульця з іншої планети, але попри це дійсно відбувається в реальності.

І коли Віталій повертається до мене і я бачу його обличчя, перед очима одразу ж спалахує видіння пророцтва, яке мені вдавалося ховати в темних закутках свідомості.

Ніжний доторк його мозолистої руки до мого обличчя. Болюча усмішка крізь сльози. Шепіт: «ти назавжди залишишся моїм єдиним коханням, обіцяю». А тоді гострий клинок пронизує моє серце, змушуючи його перестати битися назавжди.

Не здатна більше тримати себе в руках, я кидаюсь геть зі спортзалу, а опинившись на палубі, падаю на перший-ліпший лежак, оскільки тремтячі ноги відмовляються мене тримати. На щастя, у таку ранню пору тут ще немає людей, тож ніхто не заважає мені на самоті зануритися у власні думки.

Усі спогади, які так довго вдавалося блокувати, тепер лавиною навалюються на мене. Пригадую, як уперше побачила подружжя Красній, коли вони рятували мене від культистів, що вбили моїх батьків і викрали мене саму для жертвоприношення. Пригадую, як дізналася, що відтепер житиму з ними і познайомилася з їхніми дітьми. Пригадую, як вчилася бойовим прийомам і зубрила саморобну енциклопедію надприродних істот, щоб бути готовою до конфронтації з ними. Пригадую перше полювання. А також пригадую останнє полювання, коли мені відкрилося пророцтво, що змусило мене покинути все та втекти у нове життя.

— Невже ти ніскілечки не рада мене бачити? Що, зовсім не скучала?

Не варто було навіть сподіватися на те, що зустрічі з Віталієм вдасться уникнути. Його поява може означати тільки одне — від мене щось потрібно.