1. Сюрприз

Переговори з замовниками завжди здавалися мені найгіршою частиною роботи графічного дизайнера. Я обрала цю професію за можливість реалізуватися творчо, навіть не здогадуючись про те, скільки мороки можуть приносити клієнти.

От і зараз я сиджу в дорогій кавʼярні в центрі Лондону та вже другу годину вимушено слухаю лекцію про те, як важливо не втратити істинні цінності в потоці сучасних трендів від вже немолодої директорки маркетингового відділу локального бренду косметики. Щоправда за цей час я геть загубилася в хитросплетіннях її слів і перестала розуміти, як тема розмови стосується мети нашої зустрічі, яка полягала на представлені мені концепції нової лінійки бренду, для якого я мала створити дизайн.

— Ще кави? — уже втретє підходить до нас офіціантка.

— Так, капучино, будь ласка, — охоче киває моя співбесідниця, тріпнувши довгими чорними кучерями, догляд за якими, очевидно, вимагає чимало часу та грошей. — І ще попрошу чізкейк.

Судячи з усього, ця жінка збирається зостатися тут ще надовго, що мене аж ніяк не влаштовує. Роздратування закипає всередині мене, але я вже давно не та імпульсивна дівчина, не здатна тримати емоції під контролем. Життя навчило мене носити холодну маску та добиватися свого більш витонченими способами.

— Безсумнівно, ви маєте рацію, місіс Фокс. Триматися коренів дійсно важливо, проте, як на мене, варто дещо адаптувати ваші традиційні цінності, зробивши їх доступними для масової авдиторії.

Спеціально добираю максимально загальні слова, щоб замовниця могла легко інтерпретувати їх по-своєму та повірити, що ми знаходимося на одній хвилі. Уже не вперше використовую цей фокус, і ще ніколи такий підхід мене не підводив.

От і зараз Елла Фокс уважно замислюється над моїми словами, попиваючи гарячу каву, а тоді її губи розтягуються в широку усмішку.

— У цьому є сенс, — киває жінка. — Враховуючи, що нову лінійку заплановано запустити перед Різдвом, думаю, варто зосередитися на образах нашої продукції як подарунків для всієї сім’ї на свята.

Після цього висновку процес переговорів значно пришвидшується, завдяки чому вже за півгодини я отримую технічне завдання, домовляюсь про дату підписання контракту з чітко описаними умовами співпраці та можу бути вільна.

Вийшовши на вулицю, одразу ж шкодую, що не взяла з собою парасольку. Ранковий прогноз погоди не передбачував жодного дощу, але, очевидно, конкретно так помилився, оскільки зараз лиє як з відра.

Як на зло, перед зустріччю мені не вдалося знайти вільного місця для машини коло самої кав’ярні, через що довелося припаркуватися за цілий квартал звідси. В ідеалі, треба було б зачекати, доки злива хоч трохи вгамується, перед тим, як рухатися до свого транспортного засобу, проте робоча зустріч зайняла в мене значно більше запланованого, тому зараз не можна гаяти ні секунди, якщо я хочу прийти вчасно на відкриття виставки сестри нареченого.

Важко зітхаю, перед тим, як все ж вийти під дощ і поспішити до машини. Й от навіщо я сьогодні взула ці незручні черевички на шпильках? Так, вони виглядають надзвичайно елегантно, але в даній ситуації знадобилося б щось більш практичне та зручне.

До машини я дістаюсь змокла наче хлющ та промерзла. Акуратна укладка та макіяж перетворилися на абсолютне жахіття, на яке страшно навіть дивитися. Хочеться заїхати додому, щоб знову перевтілити себе на красуню, проте безжалісний годинник підказує мене, що виставка от-от розпочнеться.

Існує спокуса плюнути на все це та просто пропустити даний світський захід, але, на превеликий жаль, у такому разі сестра Артура почне за будь-якої нагоди нагадувати про те, що я пропустила важливу для неї подію. Усе-таки краще не створювати додаткових проблем у взаєминах з родиною майбутнього чоловіка.

На превеликий жаль, надмірна переповненість столичних доріг також не сприяють моєму добиранню до галереї, яку побудували аж на околиці міста задля відсутності обмежень у просторі та архітектурній фантазії.

Паркінгом туди-сюди нервово крокує високий чоловік у ідеально підібраному костюмі та аж блискучим від великої кількості гелю чорним волоссям, у якому я миттєво впізнаю Артура. Як же ж чудово, що він вирішив дочекатися на мене. Разом з цим чоловіком іти в це світське зміїне кубло стає навіть не так страшно.

— Усе гаразд? — стривожено запитує він, звернувши увагу на те, як, давайте називати речі своїми іменами, паскудно я виглядаю.

— Просто не питай, — хитаю головою. — Це справжня катастрофа.

Поглядом шукаю вбиральню, де можна було б хоч трохи привести до ладу власний зовнішній вигляд. Звісно, брючний костюм уже нічого не здатне врятувати, та я хоча б наведу лад з волоссям і макіяжем.

Через обмежені часові рамки доводиться обмежитися простим тугим хвостом і нанесенням лише базової косметики. Та вийшовши до зали, мені одразу ж доводиться пошкодувати про дане рішення, оскільки більшість присутніх не уникає можливістю кинути на мене неприховано відразливий погляд, а сестра Артура так і пропалює мене погляд, сповненим осуду та надмірності.

Ох, як же дочекатися кінця цього вечора…

~~~

Коли виставка нарешті доходить кінця, ми з Артуром ідемо вдвох вечеряти до найближчого ресторану.

Мушу зізнатися, я відчуваю величезну полегкість, позбувшись компанії Кейт. Незважаючи на всі докладені зусилля з мого боку, ця жінка категорично відмовляється прийняти мене, вважаючи негідною партією для свого брата. І це недивно, враховуючи мій статус мігрантки, якій, ставши сиротою ще в дитинстві, доводилося всього добиватися важкою працею.