Коли темрява захищає світло

Сатана простягає пергамент, запечатаний чорною кров’ю.

— Ціль — дівчинка на ім’я Аліса.

Вона — вмістилище чистої душі. Якщо вона подорослішає, її дух здатен зруйнувати навіть цей Трон.

 — Приведи її до Пекла.

— Або знищ.

Макс бере пергамент. Руки не тремтять.

Але всередині… все вривається.

 Аліса… Його остання надія. Його кохана в новому тілі. Його поклик до життя…

Ранок.

Звичайна школа. Діти з рюкзаками, гамір, вчителі, шкільний дзвінок.

Макс стоїть біля воріт.

На шиї, під коміром — пергамент, ще не розпечатаний.

Рука тягнеться до нього, але щось… зупиняє.

Сьогодні. Ти маєш забрати її. Бо інакше — її заберуть вони.

І тут — він відчуває. Хвиля холоду. Запах прілого металу й гнилої крові.

 Ну нарешті, брате,  пролунав хрипкий голос позаду.

 Він зустрічає наступного демона  Гріх Обжерливості.

Серед натовпу з’являється високий, надто гарний чоловік із білим волоссям, очима — як срібло, і посмішкою, що змушує відступити навіть собак.

 Демон Обжерливості.

Той, хто не спокушає — а краде бажання й перетворює його на отруту.

— Сатана вже подумав, що ти відступиш,  каже він, граючи перстнем. Тому надіслав мене… як план Б.

Макс зціплює зуби.

— Вона — не твоя ціль.

— Вона  не ціль,  посміхається демон. Вона  майбутнє. А я лише хочу… щоб вона захотіла бути нашою.

У класі Аліса сидить біля вікна. Малює.

На малюнку — чоловік у чорному, з крилами й сумними очима.

Вона пише під ним: «Дядько-мрія».

Учителька помічає малюнок, посміхається.

— Хто це?

— Це той, хто стоїть біля школи щодня… але ніхто його не бачить.

Макс і демон зустрічаються в коридорі, що веде до спортзалу, де Аліса має виступ.

— Якщо ти не забереш її  я це зроблю,  шепоче демон.  І зроблю так, що вона сама попросить. Я покажу їй  спокусу, про які навіть твоя Ліліт не мріяла.

Макс різко розвертається.

Очі  червоні.

Серце — палає.

— Якщо ти доторкнешся до неї .Я зітру тебе навіть без дозволу Пекла.

Демон піднімає брову.

— Ти вже не демон. Ти  закоханий .

І це — твоя найбільша слабкість.

Макс хапає Алісу на руки, щойно Люциан простягає до неї пальці.

— Дядьку?! — її голос зляканий, але вона не чинить опору.

Навколо вибухає хаос. Демон усміхається, не поспішаючи.

— Біжи, брате. Але далеко ти не втечеш.

Вогонь прокочується коридором. Скло тріскає. Діти кричать.

Макс вистрибує крізь вікно зі школи, огортаючи Алісу своїм тілом. Приземлення важке. Він на мить втрачає рівновагу, але одразу знову підхоплює її й зникає в тіні.

Вони з’являються в покинутій церкві на околиці міста. Тиша. Темрява. Сліди колишньої віри.

Макс сідає, притискаючи Алісу до себе. Вона тремтить, але дивиться прямо в його очі.

— Хто ти? — питає вона, майже шепоче.

Він довго мовчить. 

— Я той, хто мав тебе знищити .

Аліса кліпає очима, не розуміючи.

— Але не зміг, — додає він тихо.

— Чому?

Макс опускає погляд.

— Бо твої очі… такі самі, як у неї. А ще — бо ти віриш. А я вже ні.

Він стискає кулаки.

— Сатана знає, що я зрадив. Вони підуть за нами. Вони підуть за тобою.

Аліса мовчить. Потім тягне до нього малюнок, який весь цей час був у рюкзаку. Там  чоловік з крилами. І напис: «Дядько-мрія».

— Це ти, правда?

Макс усміхається крізь біль.

— Це той, ким я міг би бути. Якби не продав душу.

Він підводиться.

— Нас шукають. Але ми ще маємо час. І якщо вже я зрадив Пекло  я зроблю це до кінця.

— Що ми робитимемо? — питає Аліса.

Макс повертається до неї. В його очах рішучість і щось нове. Світло.

— Врятуємо тих, кого ще можна врятувати. І знищимо тих, хто живиться серцями.

Тим часом у пеклі.

Темний тронний зал. Стіни з кісток та чорного каменю. У центрі  трон, вирізьблений із криків душ.

На ньому  Сатана, закутий у чорну броню. Обличчя  невидиме, але очі  як горнило вічної люті.

— Макс зрадив,  холодно мовить демон .

Він не лише не виконав наказ, а ще й намагався завадити мені.

Навколо  семеро постатей. Вони не схожі один на одного, але всі породження гріха

Гординя — висока жінка з шкірою з дзеркал, у яких кожен бачить лише себе.

Жадібність — чоловік, чиї пальці перетворюють усе на золото, але він ніколи не торкається.

Гнів — вогняне створіння, що не розмовляє, лише гарчить.

Заздрість — тінь, що змінює форму, коли дивиться на інших.

Лінощі — напівпрозорий дух, що пливе, ніби сон.

Обжерливість — жирний демон, що поглинає навіть спогади.

І Похоть - чарівна жінка що спокушає всіх чоловіків, не зводячи очей із Сатани 

Сатана стискає трон.

Тріщини пробігають по підлозі.

— Макс був моїм обраним, голос лунає, наче грім,  але його серце ще пам’ятає любов. І це його найбільший злочин.

Гординя відгукується:

— Ми маємо вбити його. Наказ  і я особисто оберну його серце на попіл.

Сатана піднімає руку.

— Ні. Ми підемо глибше. Ми не вб’ємо його. Ми зламаємо те, що він намагається врятувати. Дівчинку. Коли так хоче то хай іде до світла в Макс залишиться тут у пеклі.

Він підводиться. Його тінь — як армія.

— Полювання почалося. Макс і дитина більше не наші.