Суд сіми

У вогненному тронному залі стояла пекельна  тиша. Лише дим густий між колонами з кісток.

Сатана дивився крізь зеркало, у якому мерехтіла постать Макса.

— Він ходить до дитини, знову сказав Сатана 

Він був дуже розлючений було видно як вени пульсують на його обличчі.

Вогонь злості в його очах 

 Заздрості. — До тієї самої.

Сатана стискав жезл.

— Я знаю.

— Він зраджує?

— Ні. Ще ні. Але серце… уже не чорне.

Тоді Сатана підвівся. І його голос прорізав небо.

 — Дати йому місію. Кров’яну. Кожна душа, яку він пощадить, буде знаком. 

Якщо він вагається  ми зламаємо його через смерть.
Макс почув його у сні.

Він мусить знищити групу молодих монахинь, які створюють святу общину в горах.
 

Їхня віра сильна, і вони не піддаються спокусам. Але якщо зламаються віддадуть Пеклу сотні душ.

Він прокинувся зі сплутаним подихом.
На пальцях — кров. Хоч нічого ще не сталося.

Сатана обрав його.

 І тепер  він не має вибору.

Раніше він був готовий на все.

А тепер він знову знайшов її .

Він востаннє глянув на фото з газетної вирізки — де Аліса посміхається, тримаючи диплом за малюнок.

Макс прибрав його в кишеню. Підвівся.
І знову одягнув свою темну подобу.
Ніч опустилась на монастир у горах.
Вітер стукав у старі вікна.
Свічки згасали одна за одною, як би не хотіли бути свідками того, що прийде.

Макс ішов через сосновий ліс.
У темному плащі. 

Обличчя  хижа тінь.
На шиї —знак Пекла, що пульсує Тут — гординя.

Всередині монастиря

Матір Агата сиділа на колінах перед вівтарем.
Білі шати. Суворий погляд. Руки складені.

Молоді сестри шепотіли позаду:

— Вона не спить вже третю ніч…
— Вона каже, що сама почула голос Божий…
— …але з того дня більше ніхто з нас не має снів.

Сестра Марія стояла осторонь.
Тиха. Замислена.

Її сни зникли.

 Її молитви більше не звучали в серці.

 Вона бачила, як Матір Агата говорить про святість… з таким блиском в очах, наче про владу.

Макс увійшов — тихо немов тінь не кто і не плчув.

Він стояв у центрі каплиці.
Тіні тремтіли навколо нього, як живі.

Матір Агата встала. Глянула на нього.

— Ти хто?

— Просто прохожий.

— Тут немає місця для прохожих. Лише для обраних.

Макс посміхнувся куточком вуст. 

Його голос був як оксамит, що чіпляє душу:

— Ви — обрані?
 

— Ви вважаєте, що ваша віра сильніша за інших?

— Що Бог говорить тільки з вами?

Її очі були налякані.

— Я… служу Йому. Я  Його знаряддя.

— Ви… Його дзеркало, прошепотів Макс. 

 Дзеркало, в якому тепер більше вас, ніж Його.

Сестра Марія зітхнула.
 

Її серце вперше вдарило іншим ритмом.

— Ви грішите,  прошепотіла вона. Гординя теж гріх.

Агата обернулась до неї різко.

— Ти нічого не розумієш, дитино! Без мене — все зруйнується! Я тримаю нас на шляху! Я —…

І тут в каплиці… тріснула фреска над вівтарем

Макс ступив вперед.

— Ви не падете через спокусу плоті. 

І не через срібло. 

А через впевненість, що ви — святі.

Він підняв руку  і тінь поповзла по стінах.

Почулися голоси. 

Всі сім гріхів… шепотіли

— Ти вище інших…
— Ти вибрана…
— Ти  краще, ніж Бог…

Агата впала на коліна. Закричала. Заплакала.

Марія підбігла, обійняла її.
 

— Прости нам… прости…

І раптом…
 

Макс відступив.

Він міг би знищити їх. Але не зробив цього.
 

Бо вперше — вони побачили свій гріх самі.

І цього було достатньо.
 

У самому центрі Пекла  чорна зала під назвою “Суд Тіней.”
 

Стіни дихають, мов шкіра. Стеля — з тіл, що моляться в беззвучній муці.
 

За троном — сім портретів по одному на кожен смертний гріх.

І ось тепер — зібралися всі семеро: Гнів, Заздрість, Жадібність, Похоть, Обжарить, Лінощі й Гординя.

У центрі — стоїть Сатана.
Холодний. Високий. Вогонь не кидає на нього світла.

— Він повернувся , але не завершив,  прошипіла Похоть.

— Каплиця стоїть. 

Душі — не належать нам.

— Він... вагається, додала Лінощі. 

— Ми всі це відчули.

— Він більше не демон. Він... знову відчуває.  сказав Гнів.

Сатана дивився мовчки. Потім жестом наказав з’явитися Максу.

Макс ступив у залу. Без страху. У плащі, але без зброї.

— Ти не виконав, — сказав Сатана. Його голос обпикав кістки.

— Вони побачили гріх самі, спокійно відповів Макс. 

— Я лиш показав їм дзеркало.

Гнів піднявся.

— Ти НЕ МАЄШ права обирати! 

Твоя місія — тягти, ламати, гнати в безодню! А не... чекати на покаяння!

— Я тягнув сотні. 

-І всі вони були порожні.

Макс підвів голову.  Але ті… жили. Їх можна було не вбивати.

— Ти став смертним. Знову, прошепотіла Заздрість. Ти жалкуєш. Ти пам’ятаєш.

Сатана підійшов ближче. Дивився в очі.

— У тебе є одна остання місія.
Якщо і її ти не виповниш.
Я власноруч розірву тебе.

Макс та Жадібність залишаються.

А всі інші пішли геть.