V

Під ранок юнак збудив Марію.

– Тебе вже всі шукають, – повідомив він. – Та й мій батько скоро повернеться.

– Але я хочу залишитися.

– Не можна! – розсердився красень.

Дівчина слухняно піднялася, а тоді він провів її до села, так щоб ніхто не побачив, що вона виходила з лісу.

– Але ми ще побачимося? – запитала Марічка.

– Нікому не розповідай про нас, – попрохав він, після чого зник.

Оце «нас» Марічці зігріло душу, бо давало надію на нову зустріч. Отак у тих думках дівчина повернулася до рідних та друзів.

Ярослав вже розповів усім про вчорашнє, тому дехто навіть не очікував побачити дівчину живою. Коли ж вона повернулася, її матір, плачучи, обійняла. Й усі інші заспокоїлися.

– Що напало на вас учора? – запитав голос з юрби. – Ярослав сказав, що то був лісовий дух.

Марічка заперечливо помахала головою:

– Певне, Ярослав був не тверезий.

– То де ж ти була всю ніч?

– Спочатку на вечорницях, а тоді в подруги на ночівлю залишилася.

Хтось засміявся і похлопав Ярослава по плечу. Та він не став перечити словам Марії, а тільки весь час нервово поглядав на неї. А коли люди розійшлися, то засватана пара залишилася наодинці.

– Ти мене засмучуєш, люба, – зізнався парубок. – Для чого всім збрехала? Ще й дурником мене виставила.

– Сам мав зрозуміти свою провину.

Ярослав ніяково зізнався:

– Пробач, я вчора не втримався. Можемо не цілуватися до весілля, якщо тобі так хочеться.

– Мені треба зізнатися: я не кохаю тебе, Ярославе.

– Не може бути такого! – скрикнув парубок. – Ти ж тоді в лісі відповіла на поцілунок!

– Так, але пізніше закохалася в іншого.

– І хто ж то?

Марія промовчала, що змусило Ярослава насторожитися.

– Готовий посперечатися, що ти не поверталася після вчорашнього нападу тієї нечисті. Бо я ж довго чекав на тебе. Отже, воно щось із тобою зробило.

– Ти не зрозумієш…

– Розкажи, що ж сталося вночі?!

Ярослав міцно схопив свою улюбленицю за плечі, але Марійка так і не зізналася. Вона добре розуміла, як для людей виглядатиме правда. До того ж це була таємниця.

– Я зрозумів: воно тебе зачарувало! – голосно викрикнув наречений, схопившись за голову. – Ти ж не у своєму розумі, Марічко! І як я одразу не здогадався?

Тоді Марія на хвильку замислилася над його припущенням. Вона не вміла відрізняти кохання від чарів.

– Послухай мене, люба, – несамовито продовжував закоханий, – я обдумаю, як тобі допомогти. А ти йди до власного дому, зачинися і чекай. Можливо, воно й саме відпустить. А як ні – то вже й мені якась розумна думка прийде.

Ярослав палко поцілував свою наречену в руку на прощання, тоді засватані й розійшлись.

– А я знаю, кому твоє серце належить! – несподівано почувся голос Дарини, яка наздогнала Марічку.

– Ти підслуховувала?

– Зовсім трохи, – хитро посміхнулася подруга. – Ти ж мала мене із тим юнаком познайомити, що тебе з лісу вивів. Невже сама із ним всю ніч провела?

– Пробач, але тобі краще забути про нього.

Дарина образливо звела брови:

– Не дуже й хотілося. До речі, я одразу здогадалася, що ти із ним була. Але що тепер буде з Ярославом? Він впевнений, що ти зачарована лісовим духом. Краще приведи свого зеленоокого, поки бідолашний наречений зовсім не з’їхав із розуму. Це ж треба було таке про духа придумати!

Даринка голосно розреготалася, а її краща подруга тільки легко посміхнулася у відповідь.