Розділ 5. Перегони з вітром

Бажання втекти з цього Відбору до біса, яке раніше нав'язливо мене переслідувало, після подій того вечора різко зросло. На жаль, реалізація цього бажання, продиктованого чистим інстинктом самозбереження, за іронією долі означала для мене неминучу негайну смерть! Тож залишалося тільки сподіватися, ніби все, що трапилося, було не більше ніж плодом моєї уяви, і, вдихнувши на повні груди, вирушити на друге випробування.

Як виявилося, Елеонора тоді була цілком права: на учасниць чекали перегони на драконах з пошуком прапора в Хмарному лісі. Стартуватимуть і фінішуватимуть усі на західній околиці столиці, яка й виходила у бік лісу, оповитого молочними туманами. Початкова позиція у кожної з дівчат була своя, щоб уникнути натовпу, але кожна точка знаходилася на рівній відстані від краю лісу. Діставшись якого, слід було негайно приступити до пошуку одного з дванадцяти прапорів, захованих у його гущині.

Звичайно, перш ніж прибути на свої стартові точки, ми з Елеонорою домовилися про місце зустрічі, починаючи від якого сестра хвостиком їхатиме за мною, поки я не знайду перший прапор, який їй вручу. І лише потім, провівши до краю лісу, зможу зайнятися пошуками власного прапора. Причому так, варіант «отримати прапор, а вихід із лісу шукати самій», сестра навіть не розглядала, зажадавши, щоб я її туди провела! Спасибі хоч не до самого фінішу, тримаючи за вуздечку дракона… Але жарти жартами, та я була сита по горло етапом відсіву, на якому мало не пролетіла через забаганки Елеонори та її небажання зробити хоч що-небудь самій! Бачите, годуйте її з ложечки, а то ми влаштуємо істерику, почнемо кричати і тупотіти ніжками! І тепер на мене знову чекало те ж саме, ще й з меншими шансами на перемогу, а отже — виживання. Ні, однозначно, якщо я переживу це випробування — сяду і спробую серйозно поговорити з сестрою. Може, в її голові хоч трохи розуму додасться.

Вийшовши з розбитого для мене намету, я попрямувала до мідного дракона, який чекав на точці старту. Але яке було моє здивування, коли підійшовши до нього, я побачила Нейтана, що стояв поруч з ним!

— І що ви тут робите? — насупилась я.

— Як що? Я ж куратор, тож прийшов дати старт одній із учасниць Відбору, —хитро хмикнув він, наблизившись до мене.

— І цією учасницею стала не перша, а тринадцята? — З підозрою уточнила я.

— Чому б і ні? З рештою чудово впораються мої асистенти, далі побачимося вже на фініші.

— А зі мною, виходить, асистенти впоратися не змогли б, і тому ви прийшли сюди особисто?

— Не знаю як щодо асистентів, але я з тобою, тринадцята, впораюся напевно, — посміхнувся Нейтан. — Тож ти б сідала на свого дракона, бо старт уже через дві хвилини…

— От і чудово, менше стирчатиму тут у вашій компанії, — пирхнула я, легко застрибуючи в сідло невеликого спритного дракона, якого дружелюбно поплескала по шиї, встановлюючи магічний зв'язок, щоб той із напівнатяку виконував мої команди. І, зосереджено стискаючи вуздечку, чекала на момент, коли Нейтан дасть старт.

— Три-два-один… ВПЕРЕД! — скомандував куратор. І я, пришпоривши дракона, притулилася до його сильної спини.

Що ж, принаймні, дракон мені точно попався не з повільних! Зірвавшись з місця, він стрімко помчав у бік лісу. Але тільки-но ми зникли з очей за його зеленою завісою — попрямувала на південний схід. До того місця, де на мене чекатиме Елеонора.

Попри побоювання, до моменту мого прибуття на точку сестра вже стояла там.

— Де тебе носило? Я так програю! — роздратовано гукнула вона, ледве побачивши мене.

— Хочу тобі нагадати, що тобі сюди від точки старту було добиратися набагато ближче, ніж мені, — пробурчала я.

— Що ти там сказала? — витріщила очі Елеонора, сердито блиснувши ними.

— Нічого, давай швидше виконаємо твоє завдання, — пробурчала я, опустивши погляд.

— Отак уже краще. Ти знаєш, де найближчий прапор?

— Знаю, за мною, — скомандувала я. І, стиснувши вуздечку, спрямувала дракона вглиб лісу, хапаючись за прапор пошуковими заклинаннями. Не забуваючи, звичайно ж, час від часу поглядати, чи не відстала сестричка, мимоволі замилувавшись у якійсь калюжі віддзеркаленням своєї величної персони, якій так пасував бордовий верховий костюм, який чудово поєднувався з чорною лускою її дракона! При цьому я всіма силами намагалася не думати про те, як сильно хочу «впустити» її обличчям у якусь калюжу. Цілком випадково, звичайно!

— А ось і він! — переможно вигукнула я, хапаючись за держак блакитного прапора, що стояв на краю річки, яка протікала через ліс. І майже відразу, помітивши погляд сестри, під'їхала до неї, щоб передати прапор у її тонку руку в шкіряній рукавичці.

— Чудово. А тепер на вихід, я хочу бути першою! — Заявила Елеонора. І я, зактивши очі, погнала дракона зворотнім шляхом.

На щастя, шукати вихід було набагато простіше, ніж один із прапорів у цьому лісі. Тож незабаром я, побачивши край лісу, крикнула сестрі:

— Все, далі вже без мене!

Сама ж, розвернувшись, помчала назад, у оповите густими туманами царство старих сосен.

Час. Я розуміла, що його в мене дуже мало. На відміну від етапу відсіву, зараз не звучало сигналу з кожною учасницею, яка перетинає фініш. Тому було набагато складніше орієнтуватися і прикидати, наскільки великий ризик не встигнути і програти. Отже, треба гнати дракона за слідом найближчого прапора, адже від цього справді залежить моє життя! Через болота, повз річки з молочною імлою та потужними валунами, вкритими мохом.