Розділ 4. Квіти

Прокинувшись вранці, я відсунула убік ковдру та встала з ліжка. Тихенько й дуже обережно, щоб не розбудити… Елеонору! Так-так, ту саму мою старшу сестричку. Яка, схоже, так розхвилювалася через вчорашнє, що просто посеред ночі, тремтячи, прийшла до мене в спальню. І нічого не кажучи, з насупленим виглядом, залізла в мою постіль, де в результаті заснула.

Все це, якщо чесно, було мало не останнім, на що я очікувала від своєї сестри. Хоча з іншого боку... батьки завжди її балували, опікали і втішали, варто їй було хоч трошечки засмутитись. А тут вона, можна сказати, зовсім одна, на Відборі в королівському палаці, і стала свідком страшної картини, яка вразила її набагато більше, ніж вона могла розраховувати. Схоже, що Елеонора навіть не могла заснути. Тому, не маючи в зоні доступу батьків, до яких можна було б прибігти, щоб її обійняли та погладили, сестра прийшла до єдиного свого кревного родича у цьому місці. І це було навіть по-гіркому смішно — те, що в такій ситуації у неї не було поруч нікого ближчого за мене.

Проте я розуміла, що Елеонора однозначно не захоче згадувати про те, як дозволила собі виявити у моїй присутності таку слабкість. Тому я поспішила піти зі спальні у вітальню, прихопивши із собою одяг. І, швидко переодягнувшись у повсякденну сукню, вийшла з покоїв, залишивши сестру одну. Можливо, до того моменту вона й сама прокинулася, але чекала, поки я піду, щоб вислизнути з моїх покоїв непоміченою. А може й ні. У будь-якому разі, краще мені поки з нею не перетинатися.

— Голлі, привіт, — посміхнулася Лара, підійшовши до мене, коли я увійшла до однієї із спільних кімнат відпочинку. — Як ти?

— Привіт. Якось… дивно, — зізналася я, разом із дівчиною прямуючи до невеликого м'якого диванчика. — Здається, у мене досі не виходить до ладу це усвідомити.

— Розумію, — зітхнула Лара. — Мене сьогодні півночі кошмари мучили. Десь о другій годині не могла заснути, вийшла прогулятися... і побачила здалеку в коридорах її батьків, які розмовляли зі слідчими.

— Ох... — Видихнула я, відчувши, як кров відхлинула від серця.

— Так, це було просто… моторошне видовище, — здригнулася вона. — Її мати стояла бліда як крейда, на ній просто обличчя не було. А батько... у нього лице просто скам’яніло. І я чула, як він сказав: «Ну що ж, принаймні тепер я напевно знаю, що вона не була моєю справжньою дочкою. Тому що моя дочка ніколи б не тільки не програла на першому ж випробуванні, а й не стала б настільки боягузливо закінчувати своє життя самогубством».

— От же мерзотник! — Видихнула я, стиснувши кулаки. — Як… як він може так ставитись до неї? Адже... це ж через нього вона так старалася! І якщо це справді було саме самогубство, то… то я майже впевнена, що винен у цьому її батько, бажання визнання яким і звело її з розуму!

— Я теж не можу зрозуміти такого, — зітхнула Лара. — Хоч у моїй сім'ї більше люблять мого молодшого брата, але батьки завжди були зі мною добрі, і тим більше жодного разу не давали приводу думати, ніби зневажають мене через те, що першою народилася я, а не мій брат.

— Щаслива, — сумно похитала головою я. Здивовано піднявши брову, дівчина хотіла щось запитати, але тут до кімнати увійшла Елеонора, яка швидко наблизилася до мене.

— Голлі, де тебе носить? — роздратовано пирхнула вона. — Ходімо.

Тяжко зітхнувши, я ніяково кивнула Ларі на прощання і побігла за сестрою, яка навіщось кудись летіла.

— Та що сталося? — Нарешті запитала я, коли Елеонора нарешті зменшила хід і зупинилася, зачинивши за нами двері одного з балконів.

— Я знаю, яким буде наступне випробування! — Заявила вона, схрестивши руки на грудях.

— Звідки? — Здивувалася я.

— Випадково підслухала. Ішла коридором, помітила куратора, який розмовляв зі своїм асистентом, і підслухала їхню розмову. Решті це оголосять лише завтра.

— І що це за випробування? — Насторожилася я.

— Перегони на їздових драконах.

— От чорт! — скрипнула зубами я. Бо хоч сестричка й непогано трималася в сідлі навіть летючих драконів, що вже казати про їздових, але… — Якщо це будуть чисті перегони, то як я маю тобі підігравати? Спробуй я заплутувати ноги драконам суперниць — мене миттєво засічуть, і казочці кінець!

— Та заспокойся ти, — роздратовано пирхнула Елеонора. — Я не говорила жодного слова про те, що це будуть чисті перегони.

— Тобто…

— Наскільки я зрозуміла, забіг буде на довгу дистанцію, а головне — з пошуком прапора. Кожна з учасниць має верхи дістатися до Хмарного лісу, де відшукати один із дванадцяти прапорів, а потім разом із цим прапором повернутися до столиці і фінішувати. Тож готуй свої пошукові чари. У тебе буде достатньо можливостей, щоб проявити себе та забезпечити мою перемогу.

— Ну, так уже однозначно краще, — з полегшенням видихнула я.

— Дивися мені, щоб цього разу я прийшла першою, — заявила Елеонора і, гордо задерши носа, вийшла з балкона.

Я хотіла було крикнути їй услід, що ось якраз це залежатиме виключно від того, як швидко вже вона сама зможе доїхати на драконі до фінішної лінії… але вчасно прикусила язика і просто сперлася на перила, вдихнувши повітря на повні груди.

Скоріше б усе це вже скінчилося, Елеонора начепила на маківку свою корону, а я повернулася додому.