Розділ 2. Казковий капкан

Очевидно, що моя сім'я, захопившись обожнюванням Елеонори, не особливо мене любила, тому й не балувала. Непоказні сукні, невелика кімната, простенькі прикраси, відсутність особистої покоївки. І, звичайно ж, якихось смаколиків мені не особливо перепадало. Єдине, у чому мене не обмежували, — це освіта, розвиток магії та можливість фізичних тренувань,— щоб я була здатна зробити заради сестри будь-що.

Тому коли настав час заселення учасниць Відбору у відведене нам крило королівського палацу, я спочатку трохи розгубилася. Бо… нехай за фактом я була тут лише «власністю» Елеонори, єдиним завданням якої було розчистити для неї шлях до зірок. Але формально для всіх я була такою ж учасницею Відбору, як і вона. А отже, мені належало від двору все те саме, що й сестрі та іншим одинадцятьом дівчатам: розкішні покої з двох кімнат, дві особисті служниці. Шафа, повна повсякденного вбрання (і це крім суконь, які нам будуть видавати для особливих випадків на кшталт балів, прийомів і т.д.). Ну і звичайно ж, пухка книга меню, з якої я могла замовити прямо в свої покої які завгодно страви.

Крім того, всім учасницям давався доступ до королівської бібліотеки і дозволялося вільно пересуватися територією палацу та всіма його відкритими приміщенням (за винятком адміністративного крила).

Все це мене, можна сказати, шокувало. Тому що вперше в житті до мене поставилися якось... інакше. Начебто я була не особистою дівчинкою на побігеньках в тіні, а повноцінною людиною, особистістю, яка щось із себе представляє. Для мене таке було новинкою. Все життя мене виховували просто як придаток до сестри і ставилися таким чином, щоб я знала своє місце і розуміла, що мені не дозволено розраховувати на більше. А головне — приймала все це як належне. Мовчки виконуючи накази і роблячи все в кращому вигляді — безнадійно намагаючись заслужити хоча б тінь батьківського схвалення, уваги чи тепла… яких мені все одно не перепадало, як би я ідеально не виконувала свою роботу.

Але зараз, окремо від батьків, поза їхнім будинком, усі, крім сестри, ставилися до мене по-іншому, і я тепер просто не розуміла, як на це реагувати.

Звичайно, дізнавшись, що мені належить тут все те ж саме, що і їй, Елеонора надула губи і роздратовано зацокала язичком. Але оскільки не могла нічого із цим вдієш, то просто нагадала мені, щоб не надумала її підвести, і пішла до себе. Начебто просунути її на Відборі і, отже, вижити не було в моїх інтересах.

— Леді Редрівер, ваша сукня на сьогоднішній вечір, — ввічливо промовила Моніка, одна з моїх особистих служниць, увійшовши до вітальні з чохлом для одягу, який повісила біля шафи. Я саме вийшла з душу.

— Дякую, — посміхнулася я, проходячи до туалетного столика.

Сьогодні був важливий вечір: офіційний старт Відбору наречених та бал на його честь, на якому усі тринадцять претенденток будуть представлені публіці. А що найголовніше — його величності, своєму потенційному нареченому: першому призу, за який їм доведеться поборотися. І нехай особиста симпатія короля офіційно ні на що не впливала, це не скасовувало того, що дівчатам, які йому більше сподобаються, Едвард Блейк захоче тихенько допомогти з випробуваннями. Тож справити гарне враження точно зайвим не буде.

Втім, коли я побачила на собі сукню, яку служниця принесла для мене, то почала навіть побоюватися: а чи не буде справлене на короля враження надто хорошим? Настільки, що Елеонора згорить, загорівшись від агресії прямо посеред балу? Адже все життя батьки докладали максимум зусиль, щоб я не виглядала настільки гарно. Тому вперше одягнена на мене пурпурова сукня так обіймала, обтікаючи поставу, наче шовкова вода. Кожен шов вигідно підкреслював кожен вигин мого тіла. Витончена спина була відкритою, а спереду був принадний, але не вульгарний виріз, що дражливо демонстрував западину між пружними невеликими грудьми. При цьому колір чудово поєднувався і з довгим білявим волоссям, і з відтінком шкіри.

Закінчивши із зачіскою та макіяжем, Моніка одягла на мою шию кольє і вдягла у вуха витончені невеликі сережки у вигляді маленьких квіточок із дорогоцінного каміння. Після цього я взула туфлі на високих підборах (з дивовижно зручною колодкою) і попрямувала до кімнати загального збору учасниць перед балом.

Як і очікувалося, варто було Елеонорі побачити мене, і в її очах спалахнуло виверження вулкану! Хоча ж і сама вона виглядала приголомшливо — червона сукня чудово підходила до її довгого чорного волосся, зачіска та прикраси теж ідеальні… Але справа була в іншому: вперше за все її життя я посміла виглядати як мінімум на одному з нею рівні. І це дратувало її. Так, ніби я сама хотіла і намагалася ось так виглядати, а не просто була втягнута в безглуздий Відбір, де навіть не хотіла перебувати!

— Леді, готуйтеся, — тим часом промовив Нейтан, що з'явився посеред кімнати наче з нізвідки. — Ваш вихід за двадцять хвилин. Усі пам'ятають, що ми минулого вечора обговорювали та репетирували?

У відповідь учасниці майже синхронно кивнули. Запам'ятати було нескладно: гарно вийти з суміжної з бальною залою кімнати в центр, коли назвуть твоє ім'я. У порядку, в якому дівчата фінішували на етапі відсіву. Зробити реверанс королю, а потім відійти убік, вставши в шеренгу, починаючи з того місця, де стоятиме сам Нейтан. Після цього король по черзі запросить кожну з учасниць на танець, а далі — «вільна програма» до кінця вечора. Упереміж з інтерв'ю, спілкуванням з придворними та всім іншим.

Але, звичайно, просто не могло бути такого, щоб і тут у Елеонори не було до мене жодних претензій!