13 розділ

Серафим 

Я приставляю дуло пістолета до її голови, тихо шепочу . —Страшно? —Вона різко обертається, видирає в мене зброю , направляє на мою ногу. Лунає гучний вистріл , усміхається та питає ...

—Боляче?

За декілька  годин до цього:

Ми разом з Аріель стояли біля входу до ресторану. Охоронець перевіряв наші запрошення, які були зареєстровані на чужі імена . Пройшовши до зали ми сіли по дальше від сцени. Не люблю коли на мене звертають багато уваги.  Ці дурнуваті маски мене так дратували , але лише вони можуть закрити частину обличчя так щоб мені ніхто не впізнав. Преміщення наповнилося людьми , на сцені засвітилося світло.всі оточуючі також були в круживних чорних масках які досить добре ховали очі . Ведучий розпочав аукціон , все почалося з маленьких дрібничок , мене це не цікавили. Ми сиділи майже дві години , старовині годинники , статуетки , дорогоцінні автомобілі ,  але це не те що мене цікавило , я випив занадто багато шампанського . Світло на сцені погасло та майже знову появилося . Замість ведучого стояв ... 
—Ох чорт , Малевич Дмитрій це він. Імено він замішаний в тому що в мене забрали цю підвіску .— мовив тихим шепотом Аріель над вухом.

— Ти занадто п'яний та емоційний .
Сиди тихо  - ти звертаєш на нас багато уваги від постороніх.

— Вам справді цікаво ? Цікаво скільки коштує це?— вказав він рукою на скляний ящик , в якому була дорогоцінна річ. Всі голосно почали згоджуваттся , хтось навіть свистів , хтось просто хлопав руками . А я вже хотів піти з цього приміщення. — Стартова ціна 100 тисяч . — вже за декілька хвилин ціна дійшла до мільйону .  Я підіймаюся з крісла та голосно говорю.

— Три мільйони. — в залі настала тиша . Ведучий здивовано подивився на мене після чого оглянув приміщення. Всі звернули свою увагу на мене.

— Якщо ніхто не може запропонувати більшого то..... Продано ! — Затверджуючим голосом мовив він. Після чого повідомив про завершення аукціону. Все сталося занадто швидко , Даня передав кейс з грошима , та отримав в замін скляний ящик з прекрасою.

— Ти справді готовий віддати кляті мільйони за  якусь підвіску ? — ми з Аріель їхали в напрямку дому  , проїжджаючи територію лісу.

— Ти так і не зрозуміла? Гроші насправді були фальшиві. — вона різко обернула голову до мене , з жахом дивлячись в мої очі.

— Ти розумієш що тебе зможуть знайти та посадити в в'язницю . Це не законно , а якщо тебе щей вб'ють , про це ти не подумав ? Цим всім ти також підставляєш і мене. Зупини машину ,— вона важко дихала  та рукою потирала шию — я сказала зупини машину .

— Аріель тобі нічого не загрожує , ніхто мене не вб'є , ти в безпеці. — але вона мене ніби не чула.

— Серафим зупини машину. — я з'їхав з дороги , ми знаходилися біля темного лісу . Було дуже пізно , близько першої ночі. Але тут я ще не підозрював що на сьогодні на цьому все закінчиться. Аріель швидко побігла в глиб лісу , поступово зникаючи з поля мого зору. Я  кинувся за нею , швидко бігати вона вміла. Вона без вагань вистрелила мені в ногу.

— Аріель що ти робиш ? — вона ж  натомість нічого не відповіла , просто повернулася , зробила корок до переду але її ніби щось зупинило. Вона повернулася до мене обличчям та тихо засміявшись мовила :

— Ти справді думав  що я буду слухатися тебе. 
Ти справді вважав що я буду жити з тобою після того що сталося сьогодні. Цього ніколи небуде , я вже давно все обдумала . Зараз я забираю твою машину та їду від тебе назавжди. Я свою справу виконала , на далі нехочу бачити тебе в своєму житті , і надіюсь більше ніколи не побачу . Але все ж правду про себе я всю  тобі розкажу .... — її розмову перервав гучний звук двигуна , вона дуже швидко пропала з поля мого зору .

Вона ж це зараз пожартувала , правда ? Чи ні? Я попробував піднятися на ноги але мої сили ослабли . Знайшовши в собі мотивацію я почав рухатися далі . На дворі вже зовсім стемніло , я ледь ледь бачив куди йти . Далеко  вдалині я побачив маленьке не значне світло. Дійшовши я зрозумів до опинився на дорозі , там саме де ми зупинилися з Аріель. Я помітив що це світив ліхтарик від телефону , це був мій телефон, який лежав на скляній прозорій коробці . Взявши телефон в руки я побачив невелике повідомлення яке було записане в нотатках.

« Напевне ти зараз сердишся , але мені немає до цього ніякого діла.  Ти мусиш зрозуміти мене . Я жила простим життям , ні від кого не залежала , робила те що мені подобалося . В один момент ти появляєщся в моєму житті ніби грім серед ясного неба. Ти говориш мені за борг мого батька про який я чую вперше чую. Ти викрадаєш мене та не даєш можливості дихати на повні груди. З тобою я відчуваю себе ніби пташка в замкненій клітці. Сьогодні я виконала свою так мовити місію і зрозуміла що більше нехочу бути біля тебе . Мені не подобається таке твоє  темне життя в яке ти витягнув і мене. Я не вибачатимусь за те що зробила з тобою в лісі , мені зовсім байдуже на це. Цьму навчив мене ти - ставитися байдуже до людей , які зробили тобі неприємність . Твою машину я залишу на подвір'ї твого будинку , коли ти приїдеш додому, там навіть не буде згадки про мене. Я їду від тебе назавжди , і прошу , не шукай мене.

З усією повагою
Метелик.»

Сучка , паршивка . Чим вона взагалі думала коли вирішила втекти від мене . Я обов'язково знайду її. Вона ще пожаліє про це. В мені було повно злості. Це ж щец потрібно додуматися , ногу  прострелити . Думала що я побіжу за нею після того що вона мені скаже ?

— Швидко знайди мою геолокоцію в телефоні і приїдь за мною . Ця нікчемна паршивка  втекла від мене. Їдь чим швидше я трохи поранений. — Даня на це нічого не відповів просто сказав коротке слово «Добре».