12 розділ

Ми стояли біля великого багато поверхового офісу . Серафим сказав що покаже свій офіс та місце де я буду тренуватися , та готуватися до  виставки. Я неодноразово задумувалася про те навіщо йому та підвіска , в нього є багато грошей , чому він не може купити таку ж саму. Чи можливо що вона передавалася йому з покоління в покоління. Мене навіть розвеселила ця думка , Серафим не схожий на того хто щось по справжньому цінує. Я повернула голову до Серафима , який тільки що вийшов з машини. Я доречі оцінила його  сірий Lexus  , та моя Audi перевершує його машину в тисячі разів. В мене тепер з його машиною погані спогади.

—Life goes on ? Що це означає ?

— Життя продовжується. — наші очі були спрямовані на назву компанії. Було якось моторошно. Чоловік рукою вказав на двері , ми разом направилися в середину будівлі . При вході  біля скляних затонованих дверей стояли два громезні охоронці. Звісно тут потрібні охоронці , можливо в один момент хтось захоче вбити саму найдратівливішу людину в цьому всесвіті  , якщо знайдуться такі люди то я ще сама допоможу їм це зробити. В Серафима просто жахливий характер , деколи він буває дуже різний. Хол офісу був дуже великий , навіть занадто великий.  Тут всього по мінімуму , але виглядало розкішно. Скляний  прозорий ліфт , невеликих два дивани кавового кольору , акуратну круглі столики та стільці горіхового кольору, декілька високих вазони .   Я майже відразу й не помітила великі чорні двері , яких було майже не видно так як стіни були темного відтінку.

— Хочеш зайти туди? —  спочатку запитав чоловік та майже одразу перед моїми очима відкрилися великі двері. Зайшовши туди я помітила - це був величезний спортивний зал . Великі панорамні вікна. Вражаюче видовище , багато тренажерів , бігова доріжка , і ого....  Це був ринг для боксу. Мені вже починає тут подобатися , але не потрібно забувати для чого я тут. Через місяць відбудеться виставка , і надіюсь Серафим забере те що належить йому.

— А що там знаходиться? — я побачила ще одні такі ж самі двері . Тут було усе так просторо , та навіть дуже зручно.

— Знаєш я вже шкодую що не вбив тебе вчора в тому лісі.

— Я справді була налякана . Хто ж міг подумати що в тебе закінчиться паливо. Звісно добре що ти такий сильний , що аж зміг пхати машину сам але...

— Але добре що ти така розумна і одразу подзвонила до Дані , а той цілу дорогу сміявся з мене наче я придурок.

— А не потрібно було мені погрожувати вбивством . Хто знає що там в тебе робиться у голові .

— Говори по менше будь ласка. Я хочу тобі дещо показати . Йди за мною . — Ми підійшли до того ж скляного ліфту.

— Ми будем підійматися на верх по ліфту? — Серафим лише кивнув , о ніі .— А немає іншого варіанту ? Давай я підіймуся сходами , а ти їдь ліфтом . — я вже обернулася та зробила крок в перед .

— Не видумуй дурниць , ми підіймемося ліфтом. — Серафим взяв мене за руку та поставив навпроти ліфту.

— Я сказала що не поїду , покажи мені де сходи , я підіймуся по них . — він раптом відпустив мою руку та здивовано подивився .

— Ти справді хочеш йти сходами на дев'ятнадцятий поверх? — я просто кивнула . — ти починаєш мене дратувати . Пройшло всього декілька тижнів як ми одружилися а я вже шкодую про це. — Серафим відкрив невеличкі двері ,  я побачила перед собою сходи що вели на верх.  Ми підіймалися дуже довго , Серафим весь час тримав свою руку на плечі , ніби стримує біль.

— Скільки я тебе знаю , Серафим , ти ніколи сходами так довго не піднімався. — як тільки ми піднялися на потрібний поверх , Даня з порога відразу почав говорити.

— Даня , закрий свій рот на замок. — сердито мовив він. Я йшла слідом за чоловіком , ми зайшли в величезний кабінет . Широкий довгий стіл по середині , та один невеликий біля панорамного вікна  . — Ось тут мій мій кабінет. Після того як ми заберемо на виставці мою підвіску , ти будеш працювати разом зі мною. — мої очі округліли  , це мені напевне почулося. Чи все ж не почулося.

— Тобто ти хочеш щоб ....

— Так  я хочу щоб ти працювала разом зі мною . — Серафим сів в біле шкіряне крісло , повільно знімаючи піджак . На плечі його сорочки було видно декілька краплинок крові. Я не стала запитувати що це , бо мене це не цікавило.

— В ролі кого я буду працювати , твого асистента ? — я стала навпроти вікна , вид тут непоганий , це варто того щоб кожного дня підійматися по сходах на дев'ятнадцятий поверх.

— Поки що будеш моїм власним асистентом. Почнеш працювати через місяць, скоріше за все. Даня буде проводити з тобою тренування, про все буде мені докладати , тобто про твої успіхи. Можете розпочати сьогодні, якщо ти хочеш. А поки ти вільна , і поклич будь ласка до мене Даню.  Я обернулася та вийшла за двері.  Відразу побачила Даню , який стояв та мило усміхався якійсь дівчині .

— Підійди до Серафима , в ного напевне якісь проблеми. — тихо прошепотіла йому на вухо.— і ще одне , я хочу розпочати тренування сьогодні. — Спускаючись по сходах я вже зрозуміла що зараз точно не на правильному шляху життя.

Я тримаю пістолет в руці , прицілююсь в  мішень , кожний день я тренируюсь щоб добитися кращого результату. На кожному тренуванні я виконувала все ідеально , але сьогодні зі мною був мій чоловік . Більшість часу в спортзалі зі мною був Даня , але не сьогодні. Руки Серафима лежали на моїх , показуючи кращий кут для прицілу. Все було би добре , якби його масивна спина  ззаду не стисняла мої рухи .

—Розслабся . — спокійним голосом сказав голова мафії. Я знала про його незаконний бізнес , як і те що він вбиває простих людей , деколи я навіть боялася його , але не сьогодні.

Його руки міцно стискали мої, а я з цікавістю розглядала їх. Ну і як можна розслабитися в такій обстановці. Я надавила на курок і заглушуючий постріл рефлексно зажмурив очі . Коли я їх відкрила , то помітила ,що попала майже в ціль.