Смертельний вирок

1 розділ

 

Крапельки дощу стікали по вікні . На дворі похмуро , йшла злива.  Я ще міцніше закуталась в своє худі коли відчинилися двері . Ніколи не любила таку погоду ,  йде така сильна злива . На вулицях вімкнулись ліхтарі , година наближалася до восьмої вечора . Я їхала з тренувань додому  в міському автобусі . Спорт був на другому місці в моєму житті . П'ять разів на тиждень ходити в зал мене зовсім не виснажують. Навпаки  там я почуваю себе в свої колії . Як же мені все ж пощастило що я жила не дуже далеко від зупинки , не прийдеться довго йти і мокнути під цією зливою . Сидячи я постійно  оберталася на всі сторони і розглядала людей коли в середину проникали промені світла від ліхтаря , здавалося що хтось спостерігає за мною але щойно я знов обернулась нікого не побачила . Дивно це все . До моєї зупинки їхати ще двадцять  хвилин тому я вирішила вімкнути свій телефон і відкрити Instagram щоб погортати стрічку оновлень . Перекинувшись декількома повідомленнями з  Яном про коледж та роботу . Після смерті батьків дядько став моїм смислом життя . Мої думки затуманили спогади з минулого. 

 

 

~за дев'ять місяців до цього~

 

- Аріеель .- Пролунало моє ім'я .-Аріеель. - знову я почула що мене кличе мій татко . Встала з ліжка і швиденько побігла в спальню батьків .

 

- В чому діло ? - тато перевів свій погляд від мобільного телефону на мене , заглянувши мені в очі .

 

- Мені потрібно поїхати забрати маму від її подруги Лорен . Ти ж знаєш що на таксі вона добиратися не любить .-  і тут я згадала що мама ще з ранку поїхала на день народження до своєї шкільної найкращої подруги яка недавно приїхала з Парижу. Вона так раптово приїхала як і раптово поїхала. Вона ніколи не любила подорожувати , а коли декілька місяців тому мама сказала що тітка Лорен їде до Парижу , я сильно здивувалася та всеодно облишила свої думки в спокої та більше не думала про це .

 

- Я думала вона вже давно приїхала . Добре можеш їхати . Будь обережним , на дворі лє добрячий дощ . Як не як середина осінні .- батько усміхнувся мені , поцілував в щічку .


- Гаразд я буду уважним на дорозі , не сумуй тут без нас . Ми скоро повернемось . - кинув на мене усміхнений погляд та  вийшов з кімнати прямуючи широкими сходами на перший поверх .


Я залишилася на одинці . Дім пустий . Стоїть мертва тиша . Мурашки пробігли  по шкірі  . Я повернулася в свою кімнату . Я називала її затишним куточком. Меблів по мінімумі , світлий простір , все під мій стиль . Широке ліжко що стояло у лівому кудку кімнати,  накрите  м'яким ніжно голубим покривалом . Білу тюль , яка висіла над вікном  закривали штори м'ятного  відтінку . Гарно оформлений стіл  молочного кольору стояв збоку біля вікна . Шафа яка закривала всю стіну такого ж самого кольору .  В куточку стояло м'яке велике крісло ніжно розового кольору , на якому я частенько полюбляла сидіти закутавшись в тепле в'язане одіяло  читати книгу , частіше за все це був любовний роман . Любила читати про дорослих чоловіків . Зазвичай в них продумані кожні дії  та вони завжди захищали своїх закоханих дівчат. Як сумно що тільки в книгах є такі суттєві та мужні чоловіки .

 

Я всілася на ліжко і продовжила робити практичну роботу . Викладач дав завдання зобразити свою мрію . Я звісно ж зразу почала креслити план  великої багато поверхової будівлі   . Я малювала не свою мрію .  Мама завжди хотіла відкрити свою власну клініку . Зараз же вона просто відомий хірург  як Туманова  Поліна Дмитрівна . Тому я креслила таку платформу , якою  хотіла побачити її мама. Можливо навіть скоро її мрія здійсниться. В батьків скоро річниця весілля , прожили сувмісних щасливих 30 років . Татко дуже хотів ощасливити маму таким подарунком , надіючись вона буде в захваті .Мій батько також дуже відомий , але вже серед людей вищого класу .  Відкрив  компанію інформаційних технологій. Заробітний дохід був значно великим тому ми ніколи ні в чому не відмовляли собі . Тому й тато може зробити мамі такий великий і дуже дорогий сюрприз.  . Зараз я вже на другому курсі . Батьки пишаються мною , я вступила сама , маю високі рівні по навчанні .  Навчаюсь на  дезайнера  середовища . Мені подобається цим займатися. В майбутньому дуже хочу зробити свій власний проект та здійснити його .

 

Вже пройшло дві години а батьків все небуло . Я звонила пару разів  але ніхто не підняв слухавку . Щоб не накручувати сабе  спустилася на кухню щоб зробити  фруктовий смузі.  В задньому кармані моїх джинсів завібрував телефон , взявши його на екрані висвітилось ім'я "Вероніка" . Це була моя подруга яка стала для мене майже сестрою , ми дружимо від тоді як я вступила до університету , ми навчаємося на одному факультеті . Я її довіряю ,  розповідаю всі секрети, вона знає про мене все .  Завжди вміє берегти таємниці . В моєму житті вона появилася так раптово . Піднявши слухавку я зразу заговорила .

 

- Привітики , чого вирішила так пізно позвонити ? Вже майже північ .- спочатку я почула тишу а через декілька хвилин подруга все таки заговорила дивним голосом . Вона гірко заплакала . Знов з хлопцем розійшлися ? В них дивні стосунки , сваряться , миряться , і так по кругу по пару разів на тиждень . Я завжди казала їй що він не підходить для неї , дуже різні характерами. 

 

- Аріелькаа , яяя еемм. - і подруга знов голосно  заридала говорячи щось невнятне . Точно розійшлися. - ти вже бачила що трапилося ?- спитала вона щойно заспокоївшись. А я нічого не зрозуміла . Що я мала бачити ?

 

- Ні а в чому діло ? - запитала тихенько майже не чутним голосом .

 

- Включи телевізор і зайди в новини . - Новин я ніколи не дивилася , там або брехня одна або якісь продукти рекламують. Не перериваючи дзвінок з Веронікою я вімкнула телевізор і застигла на місті . Журналісти знімали надто страшний кадр машина розбита в щент , журналістка продовжила свою репліку.

 

—На головній вулиці міста сьогодні відбулося жахлива аварія. По словам медиків ніхто не вижив . Жертвами стали Туманов Вадим Юрійович  , відомий в свої сфері як деректор компанії по інформаційних технологіях також з ним в авто була його дружина , також  всім відома як жінка хірург  Туманова Поліна Дмитрівна  .— після цих слів моїм тілом пустився струмок току. Стоп ні ні ні я нехочу в це вірити , це напевно якийсь жарт . В очах потемніло і кімната почала розпливатися. Я чула голос Вероніки  в телефоні але немогла нічого сказати, мені  ніби відняло дар мовлення . Я втратила свідомість.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше