Розділ 3. Перед штормом

На перший погляд могло скластися враження, ніби тут зібралися незнайомі люди, яким не було жодного діла одне до одного. Ні зацікавленості, ні ворожості, ні тим паче приязні. І помічали вони один одного рівно настільки, щоб не врізатися, йдучи коридором, чи не сісти на те саме місце в їдальні під час обіду.

Привиди?

Живі мерці. Кожен із яких розумів, що, мабуть, помре. Але на рівні голих інстинктів чіплявся за наївний шанс вижити, перемігши на Турнірі. Де вже зовсім скоро всім їм доведеться з туру в тур боротися, вбиваючи один одного, бо ти або тебе.

При цьому тут виявилася лише одна людина з каламутним минулим. Решта ж до пробудження сили крімора були звичайними чесними людьми, які жили нормальним життям, працювали на корисних для суспільства роботах. У деяких залишилися сім'ї… для яких чоловік чи дружина, батько чи мати тепер були просто викреслені з життя — як ганебний елемент, про існування якого згадувати непристойно і хочеться якнайшвидше забути навіть те, що він мав місце у цьому світі. І лише сподіватися, дивлячись канал Карнавалу, що «ось цей незнайомець у кадрі» все ж таки загине в сьогоднішньому випуску.

Тож бажання особливо буянити, задирати інших ув'язнених та порушувати правила в'язниці ніхто особливо й не мав. Тому не виникало й необхідності застосовувати ту саму систему нашийників, які разом вирубали б усіх ув'язнених у секції, почнися раптом тут заворушення. Ці люди просто робили те, що тепер їм залишалося: ходили до тренувальних залів, обладнаних їхніми спонсорами. І я чинила так само.

Хоча у загальній мовчазній атмосфері траплялися й винятки. З найяскравішим з яких я вражаючим чином порозумілася.

Її звали Ліною. Їй було лише двадцять, і в минулому вона навчалася у столичній поліцейській академії, коли під час одного з тренувань стався нещасний випадок, під час якого вона й прокинулася як крімор. Мені здавалося навіть дивним те, що ця мила мініатюрна дівчина з рудим волоссям до плечей взагалі хотіла стати поліцейською. Таким людям значно більше підійшла б робота у квітковій крамничці, зоомагазині чи дитячому садку.

І ось навіть тут, на Карнавалі смертників, у секції для учасників Турніру мерців, вона не припиняла випромінювати те, що прийнято було називати надією. Надією незрозуміло взагалі на що. Проте це від неї линуло і привертало увагу. Деякі лише оберталися на неї, похмуро дивлячись услід. Інші навіть іноді сідали з нею побалакати. Серед цих інших була я. Хоча, вірніше буде сказати, що це Ліна сідала поговорити зі мною — сама не знаю чому, але я ніби притягувала цю дівчину, яка з невідомої причини вирішила, що саме я маю бути її найкращою подругою.

— Ні, Крісто, ну я серйозно! — Переконувала Ліна, сидячи поруч зі мною за обіднім столиком. У тарілках кожної з нас були поживні страви відповідно до меню, складеного дієтологами, яких найняли наші спонсори. І ці ж спонсори його сплатили.

— Це зовсім не серйозно, ні крапельки, — сумно зітхнула я, насадивши на виделку шматок м'яса.

— Ось тому, що ти так думаєш, таке й неможливе! — стояла на своєму дівчина, жуючи броколі.

— Таке неможливо, бо ніхто з них… — кинула я, вказавши поглядом угору, — …не дасть подібному статися.

— А ось зроби так всі, і ніхто з НІХ не зміг би нічого зробити, — впевнено заявила Ліна. — Тому що ось куди вони подінуться, якщо всі учасники Турніру відмовляться битися? Скільки не виставляй їх на арені один проти одного — просто не візьмуть до рук зброю, так і залишаться стояти на місці. Так-так, звичайно, якби бунтарів було лише кілька, то їх пристрелили б, і все тут. Але просто ось уяви, якщо битися відмовиться взагалі всі? А слідом за учасниками Турніру решта в'язнів Карнавалу теж не гратимуть у ті жахливі ігри на виживання, не пробігатимуть усі ті траси-лабіринти-перегони та інше. Так само, як цього не робитимуть новоприбулі. Я впевнена, всі тільки й чекають на тих перших, хто запустить ланцюгову реакцію. А після них в'язні один за одним кинуть зброю та відмовляться! Тоді керівництво нічого не зможе зробити і доведеться їм згортати своє криваве шоу.

— Звучить, звичайно, красиво, — сумно посміхнулася я куточками губ. А потім, похмурівши, додала: — Ось тільки надто неймовірно.

— Ймовірними неймовірні речі роблять саме люди та їхні вчинки, — підморгнула Ліна. — Тому я робитиму все, щоб той, хто випаде мені в першому турі, все ж таки погодився спробувати. Так само, як і решта, вже після мене. Не заспокоюся, доки всі тут не повірять і не зроблять кроку!

Лише сумно похитавши головою, я поспішила доїсти свій обід і вирушила до тренувальної зали.

Діючи згідно з контрактом, тренери чудово працювали зі мною. По-перше, мене не на жарт ганяли тренажерами, метою яких було розвинути мої фізичні дані. По-друге, постійно проводилися тренування, що підвищують уважність, швидкість реакції та вміння блискавично приймати рішення, аналізуючи ситуацію. І по-третє, підібрали для мене найбільш підходящу мені зброю, з якою вчили поводитися.

Особливість сила крімора у його крові. Вона його захист та засіб нападу. А головне, як і будь-яка інша зброя, кров потрібно вміти використовувати, розвиваючи навички її володіння.

Провівши зі мною безліч тестів, тренери дійшли висновку, що саме в моєму випадку найбільш ефективним способом використання моєї крові буде навчити мене заряджати нею пістолет замість куль. Після чого — контролювати кожну краплю, щоб вона поводилася як куля, вилітала зі стовбура як куля і як куля вражала ціль. При цьому руйнівна сила кожної кривавої кулі була в рази більша, ніж у звичайної.