Розділ 2. Жива зброя

Я не знала, чи нормально для Фігури особисто зустрічатися зі спонсором. Можливо, це справді було звичною справою. Проте все одно здивувалася, коли незабаром після розміщення в камері, що знаходиться у спецсекції для учасників Турніру, цей чоловік знову побажав побачити свою маріонетку.

Про те, що він зараз увійде, мене, звичайно, ніхто не попереджав. Тому коли укріплені двері відчинилися, впускаючи Джера Кастера, я різко обернулася і здригнулася, дивлячись на того, хто відтепер справедливо вважав мене за свою власність. За іграшку, яку він купив для великої забави.

— Отже, поговоримо? — самовдоволено кинув він, поглядом змушуючи мене позадкувати до стіни.

Відчувши спиною холодний метал, я завмерла. Більше відступати не було куди. А отже, єдине, що мені залишалося, — це тремтіти побачивши чоловіка, який підійшов страхітливо-близько.

— Чого ви хочете від мене? — напружено проказала я, зрозумівши, що дивлюся в його очі, які повністю придушили мою волю. Справді, ніколи б не подумала, що ТАКИЙ погляд взагалі може бути в людини, якій від сили тридцять. Нехай навіть цей чоловік і владний, жорстокий мільярдер. Здавалося, я дивлюся в очі тиранові, що прожив ціле життя, сповнене злості, страждань і жорстких рішень... а то й не одне таке життя.

— Чого я хочу? — гмикнув Джер, трохи розтягуючи губи в цинічній усмішці. — А чого взагалі може хотіти спонсор? Мені здавалося, це очевидно: я хочу, щоб моя Фігура перемогла на Турнірі мерців.

— У такому разі, мене дивує ваш вибір, — зважилася пробурмотіти я. — Ті спонсори, що хочуть перемоги, вибирають Фігури… з більш підходящими для Турніру навичками.

— Невже ти передумала брати участь, собако? — кинув чоловік, різко уперши коліно в стіну між моїх ніг! — Тоді не хвилюйся, поки новий сезон не стартував, тебе повернуть у твою стару камеру і швидко перетворять на фарш на одному з тих шоу, якими забивають основний етірний час на каналі Карнавалу.

— Ні, що ви, я хочу брати участь, — поспішила промовити я, відчуваючи, як голова паморочиться від страху. Прокляття, хоч би не зомліти зараз! — Просто не розумію, чому ви захотіли бачити своєю Фігурою саме мене? Я… чесно, сумніваюся, що виграю. Сумніваюся, що переживу навіть свій перший поєдинок на Турнірі. З тим, кого зазвичай виставляють, і проти кого мені доведеться боротися.

— Це неважливо, Крісто, — заявив чоловік, пропалюючи мене поглядом. — Вирішальне значення для перемоги мають не вже наявні у Фігур навички, а їх потенціал. І твій потенціал набагато цінніший.

Потенціал? Який у мене може бути потенціал? Про що він?

— Що ж до навичок, то до старту сезону ще три місяці, — продовжував він. — Цього часу для крімора більш ніж достатньо, щоб за належних тренувань розвинути ці необхідні навички. Так, твої суперники теж тренуватимуться усі три місяці. Але та підготовка, яку ти отримаєш завдяки мені, допоможе тобі щонайменше стати на рівних із рештою. Тренера, обладнання у тренувальній залі, зброя, амуніція, харчування, обслуговування бійця… Я надам тобі все. Твоє завдання полягає в тому, щоб це прийняти і задіяти по максимуму. Не озираючись ні на що, використовувати всі можливості, які тобі дає твоя мерзенна фізіологічна сутність. І зробити те, що належить робити чудовиську: не вагаючись перегризти решту щурів, замкнених з тобою в одній діжці. Ну а я на це із задоволенням подивлюся, попиваючи дорогий коньяк, — додав він, дивлячись на мене так, як, мабуть, дивився б демон із самих глибин пекла. — То як, тварюко, ти розважиш мене?

— Розважу, — хрипко шепнула я, все ще стоячи на ногах лише тому, що Джер міцно притискав до стіни над моєю головою мої власні тремтячі зап'ястя.

— Чудово, Крісто, — гмикнув він. — І якщо вже ми з тобою домовилися… то в мене буде до тебе ще одне дуже важливе доручення. Яке ти маєш виконати, будучи моєю Фігурою.

— Доручення? — перепитала я. — Доручення… що не стосується Турніру?

— Хіба що побічно, — холодно кивнув він. — Від сьогоднішнього для ти живеш у секції для бійців. Тут учасникам дозволено виходити в спільні кімнати, обідати в спільній їдальні та спілкуватися між собою, оскільки на вас одягнуть обмежувачі, здатні вирубати всіх за натисканням єдиної кнопочки, надумай один із вас почати безлад. Так ось, дивись та слухай уважно. Запам'ятовуй усе, що відбувається. А коли я даватиму тобі накази, які стосуватимуться твоїх суперників, ти ці накази мовчки, без зайвих питань, виконаєш. Якими б дивними вони тобі не здавались. Навіть якщо ти не можеш зрозуміти, що робиш і навіщо. Просто мовчки виконуй. Зрозуміла?

— Так, зрозуміла, — кивнула я, не кліпаючи дивлячись у страхітливі очі свого спонсора.

— От і чудово, — протягнув він. — Завтра розпочнуться твої тренування. І так, не сумнівайся, що ми з тобою бачитимемося часто. Особливо коли розпочнеться Турнір.

Різко відпустивши мене, чоловік відсторонився і швидким кроком покинув камеру. Я ж після того, як за ним зачинилися двері, ще кілька секунд нерухомо простояла на місці, упираючись спиною в стіну. А потім, відчуваючи сльози, що потекли по щоках від страху, сповзла на підлогу і обхопила коліна.

Що… що цей чоловік взагалі задумав?