Смертельний шеф-кухар Степан 3: Повернення жертв

 Після своїх "тріумфів" на фестивалі високої кухні Степан став легендою. Його слава розійшлася не тільки по лісу, але й досягла міста, де жив директор найбільшої кулінарної школи країни. "Нам потрібен хтось, хто може навчити студентів справжньої сміливості," – вирішив директор і запросив Степана стати викладачем. Степан погодився, адже йому було цікаво, скількох студентів він зможе "зламати" своїми рецептами.

 Коли Степан вперше прийшов до кулінарної школи, студенти зустріли його оплесками. Вони думали, що це просто шоу. Вони не знали, що його страви можуть викликати справжні галюцинації, схожі на те, як бобри бачать дерева під ЛСД. Степан розпочав заняття з того, що показав студентам свій фірмовий суп "Пекельний бульйон". "Смак цього супу – це як смерть у кожній ложці," – гордо оголосив він.

 Перший доброволець намагався випити трохи бульйону, але відразу ж знепритомнів, а другий почав говорити на стародавній мові, якої не знав навіть сам Степан. "Добре, хоча б щось нове!" – подумав він, вносячи зміни у свій рецепт. Втім, більшість студентів так і не зрозуміли, чи це урок, чи просто спосіб позбутися конкурентів.

 Тим часом у темному кутку лісу почали з’являтися дивні істоти. Це були привиди тих, хто колись пробував страви Степана і, ну, не зовсім пережив цей досвід. Вони були розлючені: "Наші смерті не повинні бути даремними! Ми хочемо помсти... і десерту!"

 Привиди вирішили, що найкращим способом помститися Степану буде зіпсувати його репутацію. Вони почали з'являтися в його ресторані, скаржитися на сервіс і навіть залишати негативні відгуки в місцевій газеті: "Їжа смертельна, обслуговування – ще гірше!" Але Степан був незворушний. "Будь-яка реклама – це добре," – подумав він і вирішив, що буде робити страви ще більш небезпечними, щоб догодити навіть привидам.

 Степан вирішив створити страву, яка зможе задовольнити привидів і водночас залучити нових клієнтів. Він придумав "Криваве морозиво" – особливий десерт, який містив стільки пекучого перцю, що навіть привидам ставало гаряче. Привиди були вражені цим винаходом і вирішили, що замість помсти краще просто віддатися насолоді цим надзвичайно гострим десертом.

 Це був успіх: привиди стали постійними клієнтами Степана, а ресторан змінив назву на "Жахливі делікатеси". Тепер він офіційно був визнаний першим рестораном, де клієнти "не зовсім живі", але абсолютно задоволені.

 Та не встиг Степан насолодитися своїм новим успіхом, як на горизонті з'явився новий конкурент – лис на ім'я Григорій, який спеціалізувався на отруєннях менш очевидного характеру. Григорій запустив мережу фаст-фуду під назвою "Тихий кінець", де страви вбивали не відразу, а через кілька днів. Люди не встигали зв’язати це з їжею, і репутація Григорія була бездоганною.

 Степан зрозумів, що йому потрібно щось ще екстремальніше, щоб зберегти своїх клієнтів. Він почав експериментувати з новими інгредієнтами: отруйними зміями, старими черепами і навіть пилком дивних рослин, що ростуть біля старого цвинтаря.

 Степан вирішив створити фінальну страву – "Апокаліптичний пиріг". Це була велика, яскрава страва, яка світилася в темряві і мала запах чогось між гниллю та райськими квітами. Він запросив усіх своїх постійних клієнтів, включаючи привидів, ведмедя і навіть декількох студентів, які так і не закінчили його кулінарний курс.

 Пиріг виявився настільки страшним, що навіть привиди відчули легкий дискомфорт, але, як не дивно, всі залишилися живі… на перший погляд. Через кілька хвилин після дегустації усі гості відчули потужний прилив енергії. "Це не їжа, це ж жива отрута!" – кричали вони, але не могли зупинитися.

 Таким чином, Степан знову став найвідомішим шеф-кухарем, який знову довів, що його страви – це більше, ніж просто їжа. Це справжній екстрим. Він залишився непереможним, а його ресторан став туристичною атракцією для тих, хто бажав побачити (або пережити) смерть на власні очі.

 І мораль цієї казки: навіть якщо ти готуєш жахливо, завжди знайдеться хтось, хто захоче це скуштувати. Особливо, якщо у нього немає вибору.

Кінець