Розділ 15. Перша вечеря

До вечері корабель устиг змінитися. З відчинених дверей виходили люди в охайному вечірньому одязі, легких піджаках, сукнях, привезених саме для такого вечора. Хтось іще поправляв на ходу зачіску, хтось просто роздивлявся навколо, наче все ще не вірив, що він уже на лайнері і багатоденний круїз розпочався. За великими вікнами коридору лежала вода, і темна лінія берега вже не втручалася в її простір. Князь зупинився на мить, дивлячись, як у склі зійшлися його відображення, дві жіночі постаті за плечем і низькі хмари над океаном.

Вероніка встигла змінити блузу й спідницю на червоний комплект. Відкритий комір обрамляв шию, приталена тканина виразно окреслювала груди, а вузька спідниця залишала довгі ноги відкритими майже по стегна. Золотаві хвилі волосся торкалися плечей; коли дівчина повертала голову, на лівій щоці з’являлася знайома ямочка. Вона вже знала, що сьогодні вечерятиме з капітаном, і тепер намагалася вирішити, наскільки серйозно належить поводитися з людиною, яка відповідає за весь цей рухомий палац.

Стефанія йшла з іншого боку. Її світло-блакитна блуза з маленьким вузлом біля вирізу поєднувалася з темно-синьою спідницею; туфлі були того самого глибокого кольору, що й тканина на стегнах. Довгі кучері вона розчесала, піднявши переднє пасмо й відкривши чоло. Трималася спокійно, але час від часу торкалася застібки маленької сумочки, ніби перевіряла, чи все взяла. Папки й записи обидві залишили в каютах. Договори вже були підписані, перші доручення розподілені. За вечерею Князь збирався трохи відпочити в товаристві двох ефектних жінок. Йому подобалося, як чоловіки проводжали їх поглядами, а дівчата це помічали й охоче користувалися увагою. Найм одразу восьми асистенток обійшовся в чималу копійку, але ці гроші він, схоже, витратив вдало.

Князь пропустив їх уперед, не стільки з тактовності, як з майже юнацького бажання ще раз оцінити їхні пружні сідниці. Біля входу метрдотель глянув на запрошення, одразу підвів голову й звернувся до нього на ім’я, зазначене в документах. Маг кивнув, не поспішаючи виправляти людину, яка сумлінно виконувала свою роботу. За кілька кроків починався «Віста» — головний ресторан лайнера, розташований у кормовій частині на двох рівнях. Звідти долинали гомін, легкий дзенькіт посуду й той особливий рівний шум великої зали, у якій багато людей одночасно очікують чогось приємного. Тепле повітря пахло свіжим хлібом, маслом, кавою і стравами, які ще не встигли з’явитися перед ними.

Ресторан відкривався поступово. Спочатку Князь побачив найближчі столи, кожен із невисокою вазою білих квітів, складеними серветками й кількома келихами біля тарілки. Далі погляд пішов уздовж блискучих колон, ковзнув по дерев’яних поручнях верхнього ярусу й спустився в простір нижньої зали. Ряди накритих столів повторювалися там у різних поворотах: один стояв майже боком, інший розкривав біле коло скатертини, за третім уже сиділи четверо й сперечалися над меню. Між ними рухалися офіціантки. Як і вся жіноча обслуга на цьому кораблі — молоді, стрункі і гарненькі. Складалося враження, що власники лайнера наймали на роботу дівчат виключно серед переможниць конкурсів краси.

Під високою стелею вигиналися декоративні форми, схожі на незвичайні морські квіти. Їхні обриси розкривалися над центральною частиною, підсилюючи відчуття простору; там, де стеля опускалася під верхнім ярусом, світло ставало затишнішим і ближчим до столів. Полірований метал ловив довгі золоті смуги. У дереві, склі й лакованих бильцях крісел ці смуги дробилися, перетікали одна в одну, зникали за чиїмось плечем. Біля вікон світло було іншим: холоднувата синява океану змішувалася з теплими відблисками зали. На білих скатертинах з одного боку лежала блакитна тінь, із другого — м’яке золото ламп.

За склом повільно рухалася велика вода. З цієї висоти вже було видно окремі темніші спини хвиль і світлі смужки на їхніх краях. Далі вони зливалися в густий синій простір; над ним на заході хмари витяглися довгими нерівними пасмами. Їхні нижні краї ще були сіруваті, а верхні світилися персиковим, рожевим, місцями майже мідним. Пасажири раз у раз переривали розмови, щоб подивитися у вікно. Від цього вечір здавався спільною подією навіть для людей, які сиділи за різними столами й досі не знали одне одного.

Князя провели до столу біля вікон на верхньому рівні. Капітан уже був там і підвівся назустріч гостям. Він виявився сивуватим чоловіком із хвилястим волоссям, короткою бородою й уважними очима; темний формений піджак сидів на ньому легко, без тієї незручності, з якою деякі люди надягають святковий одяг. Золоті смуги на рукавах були найпомітнішою ознакою його посади. Привітавшись, він сам відсунув крісло для Стефанії, дочекався, поки сяде Вероніка, і лише тоді повернувся на своє місце. Його англійська звучала виразно й неспішно, так, щоб співрозмовникам не доводилося напружуватися.

— Сподіваюся, перший день на борту був вдалим.

— Досить насиченим, — відповів Князь.

Вероніка глянула на нього й не втримала усмішки. Для неї день почався очікуванням співбесіди на одну вакансію, а закінчувався за капітанським столом із уже погодженим контрактом. Маг помітив її погляд і вирішив поки що обійтися без «відлуння». З його багатовіковим досвідом в царині людської психології більшість думок читалися й так. Стефанія тим часом подякувала за запрошення, й розмова легко перейшла до вражень від відплиття.