Розділ 11. По той бік океану

Земля з’явилася між хмарами так близько, що Князь мимоволі відірвав погляд від книжки. Унизу лежало пласке, залите сонцем місто, розкреслене довгими прямими вулицями. Світлі дахи чергувалися з темною зеленню, у дворах спалахували блакитні прямокутники басейнів, а канали перетинали забудову рівними, наче проведеними під лінійку, смугами. Після багатьох годин над океаном ця густо заселена рівнина здавалася майже фантастичною. Літак поволі знижувався, і в міському мереживі вже можна було розрізнити автомобілі, стоянки, окремі пальми біля будинків.

Чим нижче опускався літак, тим виразніше проступали окремі подвір’я. Під черепичними дахами кольору підсохлої глини стояли невеликі світлі будинки; перед ними зеленіли газони, а далі починалися ті самі довгі вулиці, вздовж яких блищали дахи автомобілів. Басейни були напрочуд яскравими — чисті блакитні плями серед темної зелені, обведені вузькими світлими доріжками. Великі розлогі дерева ховали під собою майже цілі двори, зате пальми відкидали окремі, легко впізнавані тіні: тонкий стовбур і розчепірена на його кінці крона. Над усім цим повільно пересувалася тінь хмари, приглушуючи барви одного кварталу й залишаючи сусідній сліпуче освітленим.

Перед початком зниження Князь поновив «відлуння» і «тінь», щоб не втрачати контакт з абітурієнтами навіть після посадки, коли віддаль між ними суттєво зросте. Тепер, після багатогодинного підлаштування до конкретних осіб, маг міг утримувати контроль за їхніми думками слухом та зором, бачити і чути все те, що діється навколо них навіть у радіусі декількох кілометрів.

Довгий політ зробив пасажирів сонними й дратівливими; їхні думки крутилися довкола затерплих ніг та бажання нарешті випростатися. Зате там, де сиділи близнючки, втоми не було й близько. Лєна притиснула долоню до скла, Ілона нахилилася ближче до ілюмінатора і так смикнула сестру за руку, що та впустила на коліна журнал.

Шасі торкнулося смуги з коротким глухим ударом. За ним був другий доторк, м’якший; корпус злегка здригнувся, за вікном блиснули білі смуги, й двигуни заревли на реверсі. Кілька пасажирів заплескали. Князь закрив альманах, провів пальцем по корінцю, наче стирав невидимий пил й поклав до сумки.

Далі почалася звичайна аеропортова тяганина: неквапливе просування проходом, повів свіжого повітря на трапі, довгі коридори терміналу з написами англійською та іспанською, черга перед паспортним контролем. Чоловік попереду раз у раз перевіряв папери, хоча від останньої перевірки в них нічого не змінилося. Дитина за спиною питала, чи вони вже в Америці, і щоразу отримувала дедалі менш терпляче «так». Князь відповів на кілька запитань митника, дочекався, поки службовець поверне паспорт, і подався по багаж.

Біля стрічки його нові знайомі знову зібралися поруч, хоча кожен тримався своїх. Парубки стягували важкі сумки й обговорювали політ; близнючки впізнали валізу за прив’язаною до ручки стрічкою і кинулися до неї удвох. Коля з таким полегшенням схопив власний багаж, наче в ньому лежав запас харчів на випадок облоги. Бася стояла трохи осторонь і дивилася в телефон. Двоє найманців, трималися неподалік і не поспішали до виходу.

Розсувні двері випустили його з кондиціонованої прохолоди в тепле, вологе повітря. Воно відразу лягло на обличчя, забралося під комір, осіло на шкірі майже відчутною вагою. Під широким навісом гуркотіли коліщатка валіз, перемовлялися водії, грюкали багажники; далі, за смугами руху, над бетонними огорожами підіймалися пальми. Від асфальту тягнуло нагрітим пилом, вихлопами й незвично густим запахом зелені.

За затіненим під’їздом починався день такої яскравості, що Князь на кілька секунд примружився. Білі смуги на асфальті, жовті бордюри, хромовані деталі машин — усе мало чіткий, різкий край; під автомобілями лежали щільні чорні тіні. Верхній ярус під’їзної дороги тримався на масивних бетонних опорах, між якими раз у раз відкривалися смуги неба. Над краєм естакади погойдувалося пальмове листя, і його вузькі кінчики на мить спалахували золотаво-зеленим, повертаючись до сонця. Автобус перекрив цей просвіт білим боком, рушив — і пальми знову з’явилися, уже над дахом чергового таксі.

Князь назвав розпорядникові стоянки порт і потрібний термінал. Через хвилину його валіза зникла в багажнику жовтого седана, а сам він опинився на задньому сидінні, під струменем холодного повітря. Водій, сивуватий чоловік із засмаглою шиєю, повторив назву корабля, звірився з папером і кивнув. Із радіо тихо лилася іспанська мова. Машина рушила, пропускаючи автобус, і приєдналася до потоку.

Князь зручно влаштував тростину біля коліна й опустив повіки. «Тінь» відгукнулася майже відразу і першою, вочевидь була найближче, побачив Лєну.

Дівчина сиділа біля вікна, поклавши на коліна легку кофточку, яка ще годину тому рятувала її від прохолоди літаку. Сергій Сергійович випростався поруч і уважно дивився вперед. Їхнє таксі саме залишало аеропортові під’їзди: позаду лишалися багатоповерхові стоянки й розвилки, попереду розходилися зелені щити з білими стрілками. Водій узяв напрямок на швидкісну дорогу, і над огорожею ковзнуло перше відкрите пасмо міської зелені.