Розділ 10. Відлуння

За ілюмінатором повільно пропливало летовище. Потяглися назад скляні переходи, низенькі багажні візки, жовта машина з мигалкою, що терпляче чекала, поки перед нею проповзе сріблястий борт. У салоні ще зберігалася метушлива тіснота посадки: хтось востаннє поправляв одяг, хтось шукав застібку паска, молода мати через прохід умовляла хлопчика не крутитися. Над головами рівно шуміла вентиляція, пахло кавою, нагрітою оббивкою та кількома різновидами парфумів, які в цьому замкненому просторі мимоволі знайомилися раніше за своїх носіїв. Два проходи тяглися між рядами крісел до задньої кухні, де востаннє клацнули замки службових шафок.

Літак повернув, на кілька секунд завмер, і гул двигунів почав густішати. Від спинки крісла до плечей Князя дійшла дрібна вібрація; за склом побігли білі смуги розмітки, злилися в переривчасту стрічку й раптом провалилися вниз. Десь позаду коротко охнула жінка, а сусід-хлопчик скрикнув так радісно, наче це він власноруч відірвав важку машину від землі. Місто поволі віддалилося, показуючи промислові дахи, темні клапті лісу й дороги, на яких уже не можна було розрізнити окремих авто. Потім крило увійшло в білу млу, за ілюмінатором на мить потьмяніло, і над хмарами відкрилося сонце.

Князь дочекався, поки згасне табло, зручніше влаштувався у широкому кріслі й розгорнув куплену в аеропорту книгу. На черговій сторінці академік Пшитулянський, автор ілюстрованого альманаху-лекторію «Магія в реальності», саме сипав сарказмом на тему читання чужих думок. Саркастично і аргументовано розбиваючи цю тему на шматки. В основному відштовхуючись від того, шо процес мислення річ неконтрольована і хаотична. А якщо людина сама часом не в стані розібратися з власними думками, то як це може зробити сторонній слухач? Чужі думки, — впевнено стверджував професор, — це просто шум. Під репродукцією старовинної гравюри, яка не мала до тексту жодного стосунку, було надруковано: «Думку неможливо підслухати з тієї простої причини, що вона не має власного голосу».

Князь неголосно засміявся й похитав головою. Так то професор мав рацію, робота мозку й справді породжувала так званий «білий шум». Але автор зовсім забув, що і перші аматори радіозв’язку стикалися з тією самою проблемою, поки не навчилися розділяти частоти. Те саме і з думками. В кожному разі, не складніше. А досвідчений маг міг підлаштовуватися, вибирав головне і ставив фільтри на сторонні перешкоди абсолютно машинально, не докладаючи жодних зусиль.  

— Кумедна книжка? — поцікавилася стюардеса, зупинившись біля його крісла.

— Надзвичайно. Автор так упевнено розповідає про речі, в яких ніколи не тямить, що мимоволі починаєш йому заздрити.

Дівчина ввічливо всміхнулася, не беручись оцінювати, і запропонувала напої. Князь попросив чорної кави без цукру, відзначивши, як вправно вона притримує тацю навіть тоді, коли підлога здригається під ногами. Дочекавшись, поки дівчина рушить далі, він провів нігтем уздовж білого поля сторінки. Рух скидався на звичайну спробу розправити загнутий кутик; лише губи на мить перестали всміхатися, а подих став повільнішим. Під друкованими рядками, недоступний чужому оку, замкнувся тонкий знак.

В аеропорту вистачало «тіні», щоб бачити й чути те, що відбувалося біля обраної людини. Тут він міг дозволити собі більше: замкнений простір літака утримував «відлуння», не даючи йому розпорошитися серед тисяч сторонніх шумів. Закляття потребувало трохи більшої зосередженості, зате відкривало те, чого не видавали слова і рухи. Воно не вивертало людську пам’ять, наче шухляду з паперами; до Князя долітало тільки те, що для людини в дану мить було найважливішим. І думка могла коротким образом чи словами відкрити навіть події минулого. Головне, щоб ця подія чи думка була зараз найактивнішим спогадом.

В основному чужі відчуття наклалися одне на одне. Хтось лаяв себе за залишені вдома окуляри, хтось подумки переконував начальника, що затримка документів сталася не з його вини, а жінка через кілька рядів ніяк не могла пригадати, чи вимкнула праску. Крізь усе це раз у раз пробивалося обурення хлопчика: літак уже летів занадто рівно, а навколо було лише небо і ковдра з хмар під ним. Князь приглушив зайве, наче прикрутив невидимі регулятори, й відшукав чотирьох чоловіків, яких ще в аеропорту взяв під контроль. Вони сиділи попарно, майже поруч, через прохід, і троє з них зараз були зайняті приблизно тим самим, що й в аеропорту: розглядали жінок.

Семен проводжав поглядом стюардесу, що у форменому одягу виглядала напрочуд звабливо. Він уже встиг уявити її без спіднички. У його вигаданому вечорі дівчина сміялася з його жартів, а потім сама запропонувала ще трохи пройтися. Гулянка чомусь закінчувалася біля дверей його номера, і саме на цій обнадійливій подробиці фантазія починалася спочатку. За пів року серед промивальних установок, мокрих рукавиць і чоловічих голосів він скучив навіть за можливістю чути жіночий сміх.

Ігор від товариша не відставав. Його увагу привертала та темноволоса пасажирка, яка перед посадкою поправляла пузатому чоловікові комір, а сама тишком розглядала інших чоловіків. Шрам на щоці ледь стягнув шкіру, коли Ігор усміхнувся власній думці: з нею, мабуть, не довелося б напружуватися, перш ніж вона погодилася б на побачення. Він уявив її на вечірній палубі, спиною до поручнів, із закинутою головою, і закрив очі, сподіваючись що це видіння на тому не закінчиться.