Розділ 9. Бася

Князь перегорнув сторінку й затримав погляд на фотографії поважного чоловіка, котрий, судячи з підпису, присвятив життя викриттю забобонів. Академік Пшитулянський усміхався з тією спокійною впевненістю, яку зазвичай дає цілковите незнання предмета. Під портретом починався розділ про навіювання. Князь прочитав перше речення, ледь підняв брову й уже збирався перейти до наступного, коли між книжковим кіоском та сувенірною крамничкою навпроти з’явилася білява жінка.

Він помітив її раніше, разом із суворою старшою супутницею, однак здалеку, закрита іншими людьми, білявка не привернула його уваги. Тепер вона йшла просто повз нього, і на кілька секунд зміст книжки перестав його цікавити. Молодій жінці, на заміжжя вказувало широка обручка, всіяна дрібними діамантами, було років двадцять шість-сім. Платинове волосся спадало густими хвилями нижче лопаток; біля обличчя воно було трохи коротше й при кожному кроці ковзало по плечах. Темніші брови надавали світлому обличчю виразності. Прямий ніс, чіткі вилиці, повні губи з ледь помітним рожевим блиском. А головне — одяг. Красуня була зодягнена так, що монашки втрачали б свідомість, а священники одразу кинулися виганяти з неї біса. Бо ту смужку тканини на струнких стегнах, спідничкою міг би назвати лише великий оптиміст. Князь спокійно міг роздивлятися її трусики. Але, що цікаво, навіть такий крикливий одяг не виглядав на ній вульгарно.

Кремовий топ і коротка спідниця були пошиті з тканини з ледь помітним візерунком. Широкий пояс із золотою пряжкою підкреслював вузький стан; а перше що впадало в очі будь-якому мужчині, був її шикарний, туго налитий бюст не менш як шостого розміру, який по при загальну стрункість дівчини, не псував її, а навпаки робив ще більш привабливою, як прикрашає звичайний букет пишна хризантема.

Князь сам не помітив, як скастував на неї «відлуння». Закляття, що дозволяло підслуховувати найвиразніші думки.

«Нехай знає! — думки дівчини були сердиті! — Думає, що я його власність і взагалі забавка? Грілка у ліжку! Він дуже про це пошкодує! Я з цього круїзу привезу йому такі розлогі роги, що він в двері з ними не пройде»

Князь посміхнувся і ще раз глянув на білявку. Тепер її провокуючий одяг мав пояснення. Красуня хотіла пригод і одразу це демонструвала всім, хто вміє зчитувати подібні невербальні знаки. Що ж, він не проти… Ефектна білявка вартувала того, щоб приділити їй дрібку уваги… на кілька ночей. Головне, щоб це не перешкоджало справі. А також, якщо для цього не доведеться займати чергу.

У руках красуня несла невелику білу сумочку, а на ногах мала світлі босоніжки на високих підборах. Прикраси були нечисленними: тонкий ланцюжок із маленькою підвіскою, годинник, обручка. Останню Князь помітив, коли вона прибрала волосся за плече: широка золота смужка, всіяна дрібними діамантами.

Він провів її поглядом і тільки тоді помітив, що те саме зробив чоловік біля сусідньої вітрини. Той навіть повернув голову, хоча дружина щось йому розповідала, тримаючи перед носом відкритий паспорт. Князь мимоволі всміхнувся. Ще кілька хвилин тому він оцінював пасажирів за придатністю до справи, розкладав подумки їхні звички, слабкості й можливості. А зараз упіймав себе на цілком звичайному чоловічому бажанні: щоб незнайомка озирнулася. І це він, у якого за сотні років жінок було стільки, що він давно збився з ліку.

Вона зупинилася біля обертової стійки з брелками.

Сувенірний кіоск був заставлений так щільно, що продавчиня виднілася між полицями лише від плечей. Угорі висіли листівки, нижче виблискували металеві підвіски; на скляній поличці стояли маленькі лаковані скриньки й снігові кулі. Біля самого проходу хтось залишив дорожню сумку. Білявка помітила її запізно, відступила вбік, намагаючись обминути, і поставила ногу на підбор надто косо.

Князь побачив, як здригнулося точене колінко.

Альманах ліг на стіл. Він устиг зробити крок, уперти тростину в підлогу й підхопити другою рукою жінку за талію раніше, ніж її пальці торкнулися підлоги. Сувеніри дзенькнули від випадкового дотику, жінка коротко скрикнула й учепилася йому в передпліччя.

— Все добре… я тримаю, — промовив заспокійливо.

— Божено!

Старша супутниця вже бігла до них, притискаючи до боку чорну сумку. Білявка не відповіла, наче і не до неї зверталися. Князь взагалі помітив, що вона недолюблює свою супутницю. А та сприймає це як належне і особливо не переймається. Божена спершу обережно поставила обидві ноги на підлогу, потім випросталася, усе ще тримаючись за Князя. Він відчув, як напружені пальці на його рукаві поволі розслабилися.

— Не вдарилися?

— Здається, ні… Більше злякалася.

Вона спробувала перенести вагу на ногу, що підвернулася, завмерла на мить, тоді видихнула й нарешті підвела на нього очі. Зблизька вони виявилися блакитнішими, ніж він подумав спершу. На щоках красуні проступив рум’янець, і тепер вона вже ніяковіла через те, як міцно вчепилася в незнайомця. Проте відпустити його одразу не наважувалася.