Розділ 8. Зал очікування

Біля книжкового кіоску залишалися три вільні крісла. Одне стояло просто під струменем холодного повітря, друге мало тріснутий підлокітник, зате з третього було добре видно і бар, і кав’ярню навпроти, і довгий ряд місць уздовж вікон. Князь обрав третє. Поставив дорожню сумку біля ноги, прихилив тростину до коліна й розгорнув щойно придбаний альманах, ще тугий у корінці, з блискучою обкладинкою та запахом свіжої фарби. Над зображенням середньовічного астролога золотими літерами було витиснено: «Магія в реальності». Нижче значилося ім’я академіка Пшитулянського.

Кіоск торгував усім, що могло допомогти пасажирам пережити кілька годин очікування: детективами, любовними романами, автомобільними журналами, збірниками кросвордів і путівниками, в яких міста завжди виглядали чистішими, ніж насправді. На передньому ряду красувалася свіжа осіння колекція 2010 року, поряд усміхався засмаглий чоловік, котрий обіцяв навчити читача заробляти мільйон. Продавчиня заклеювала скотчем надірвану коробку. За її спиною маленький радіоприймач сперечався з аеропортовим гучномовцем і щоразу програвав.

— Я ж тобі сказав, у зовнішній кишені, — роздратовано промовив хтось у проході.

— У зовнішній кишені в тебе бутерброд.

— Отже, у другій зовнішній.

Повз крісла прокотили дві валізи, одну червону, другу обмотану прозорою плівкою. Маленька дівчинка несла плюшевого зайця за вухо й дорогою торкалася ним кожного стовпчика огорожі. Біля виходу на посадку чоловік у костюмі вже втретє прикладав телефон до вуха, слухав кілька секунд і сердито складав його навпіл. Усе це відбивалося у великій скляній стіні, за якою повільно рухався буксир із літаком. Далі, на смузі, наростав гул двигунів. Він проник усередину важким низьким звуком, змусивши на мить здригнутися легку вітрину кіоску.

Князь знайшов у змісті розділ «Чому освічена людина не може вірити в чари» й перегорнув кілька сторінок. Академік був сфотографований у кабінеті, на тлі книжок, корінці яких займали значно більше місця, ніж сам автор. На наступному розвороті червоною рамкою виділили основну думку:

«Магія не існує, оскільки справжні магічні явища неможливі. Отже, будь-яке явище, що справді відбулося, вже самим фактом свого існування доводить, що магічним воно не було».

Князь злегка підняв брову. Формулювання було зручне: сперечатися з ним означало спершу погодитися, що академік заздалегідь має рацію. На полях містилася гравюра з чаклуном, котрий здіймав руки над казаном. Намальований чаклун мав погані зуби, ковпак і вираз обличчя людини, яку спіймали на крадіжці дров.

Князь перевів погляд із гравюри на власні чисті нігті, усміхнувся й опустив долоню на край сторінки. Великий палець торкнувся мізинця. Губи ледве ворухнулися, вимовляючи коротке слово, яке навіть найближчий сусід прийняв би за нечутне зітхання.

«Тінь» належала до тих заклять, з яких починалося вивчання магії. Для нього не потрібні були ні великі знання, ні досвід, ні ритуальні свічки, ні кров, ні певна година; достатньо було вміти відпустити частину власної уваги й не забути прив’язати до себе. Важче давалося інше: поводитися природньо, коли очі дивляться у розгорнуту книжку, а бачиш зовсім не текст. Були часи коли Князь перечіплювався через стільці, намагався взяти предмети за кілька кімнат від себе й відповідав людям, які не могли його чути. Відтоді минуло достатньо часу, щоб він навчився навіть перегортати сторінки в належному темпі.

Зараз він обрав дальній ряд крісел. На мить друковані літери втратили різкість, а потім перед ним опинилася світла жіноча сумочка, поставлена на коліна. Було видно подряпину на її застібці й тонку волосинку, що причепилася до тканини. Гомін біля кіоску відступив. Натомість зовсім близько почувся шелест журнальної сторінки.

Лєна перегортала рекламний журнал, який узяла зі стійки туроператора, й уже вдруге поверталася до фотографії басейну. Сергій Сергійович сидів поруч, відкинувши голову на спинку крісла. Поли бежевого піджака розійшлися, руки лежали на невеликій сумці. Очі він заплющив, але пальці тримав біля защіпки.

Дівчина потягнулася, випростала затерплу ногу й поглянула на годинник. Високий хвіст світлого волосся ковзнув по плечу. Вона була з тих молодих дівчат, чия краса особливо помітна в русі: довга шия, легкий поворот голови, виразні губи, що зараз невдоволено скривилися на черговій рекламі. Короткий світле платтячко було б цілком доречним біля намальованого басейну й трохи легковажним під аеропортовим кондиціонером. Лєна розтерла передпліччя й присунулася ближче до діда.