Розділ 7. Остання звірка

Срібну чашу Князь тієї ночі більше не відкривав. За дверцятами шафи кілька разів тихо дзенькнуло, наче хтось нігтем торкався металу, але він лише перевів погляд на замок і повернувся до моніторів. На одному світилася карта, на другому — щойно перевірені обчислення. Рукав сорочки біля зап’ястка лишався вологим, холод від чаші досі сидів у пальцях, і перші літери він набирав повільніше, ніж звичайно. Потім руки зігрілися, думки набули звичного порядку, й на екрані одна за одною почали відкриватися нові вкладки.

Перш ніж узятися до пошуку, він іще раз оглянув долоні. На шкірі лишилися бліді смуги від срібного краю, проте відчуття поверталося, і тримати мишку вже було не боляче. Князь налив свіжої кави, відсунув мокрий рушник і ввімкнув другу настільну лампу. Рівне світло вихопило з темряви клавіші, бронзовий прес, дрібні цифри на полях зошита. Він підтягнув крісло й кількома звичними рухами розташував вікна так, щоб одночасно бачити карту, календар і записи. У всьому, що стосувалося підготовки, Князь любив порядок.

Тепер його цікавили розклади, відстані, тривалість стоянок і можливість дістатися з порту в певне місце та повернутися до відплиття. Він прибрав зі столу зайві книги, залишивши поруч із клавіатурою тонкий зошит у потертій шкіряній обкладинці. У ньому на різних сторінках були записані чотири назви, які він довгі роки не наважувався з’єднати одним маршрутом. Біля двох стояли старі, давно перекреслені дати. Князь розгорнув чистий аркуш і переписав назви в потрібній послідовності: Сан-Хуан, Сент-Люсія, Картахена, Косумель.

Спершу він відкрив Сан-Хуан. На фотографії з повітря місто облямовувало море, а над хвилями простягалися масивні укріплення; далі тіснилися квартали з пласкими дахами й вузькими вулицями. Князь збільшив зображення фортеці Сан-Крістобаль, знайшов план її підземних ходів і довго зіставляв його зі схемою в зошиті. На сучасному плані були тунелі, каземати й цистерни для дощової води. Місце, позначене в старому записі подвійною рискою, закінчувалося глухою стіною. Він обвів його олівцем, закрив туристичні фотографії й зберіг лише план.

На Сент-Люсії потрібна ділянка лежала далеко від портових причалів Кастрі. Дорога вела на південь, у бік Суфрієра, де над морем здіймалися дві вкриті зеленню вулканічні вершини. На знімках схили здавалися м’якими від густого лісу, проте збільшення виявляло урвища, яри й вузькі смуги доріг. Князь знайшов потрібний поворот за старою назвою маєтку, перевірив відстань і відмітив місце, де доведеться залишити автомобіль. У підписі під фотографією згадували гарячі джерела. Його цікавив зарослий схил на задньому плані, де крізь дерева ледь проглядала частина кам’яної огорожі.

Картахена відкрилася жовтими фасадами, дерев’яними балконами й тінню під аркадами. Він проминув зображення фортець, площ та ошатних внутрішніх двориків і почав шукати одну непримітну вулицю. Будинок, який колись належав лікареві, тепер мав іншу адресу й інший вигляд: перший поверх перебудували під крамницю, верхній здавали туристам. Князь упізнав арку над бічним входом. Кам’яний візерунок частково затулила вивіска, але на старій гравюрі він був такий самий. Маг завантажив фотографію, позначив двері й записав поруч третє число.

Косумель він залишив наостанок. Серед рекламних знімків рифів і пляжів траплялися фотографії темних отворів у вапняку, затоплених печер та води, крізь яку було видно далеке кам’яне дно. Він затримався на одному підводному кадрі, вдивляючись у світлу каламуть під низьким склепінням. Побачене в чаші ще стояло перед очима, і зараз навіть добре освітлена фотографія змусила його відчути холод у долонях. Князь закрив її, відкрив карту узбережжя й поставив четверту позначку. Тут усе мало завершитися.

Три перші місця зберігали ключі, четверте — те, заради чого їх належало зібрати. Князь з’єднав позначки, довго дивився на ламану лінію, тоді вписав біля кожної необхідний час. Його турбувала можливість запізнитися хоча б на одну стоянку: тоді весь подальший порядок руйнувався, а надолужити втрачений день у відкритому морі було б ніколи. Він залишив запас на дорогу, погоду й людську повільність, а потім додав іще трохи. Змусити когось рухатися швидше він умів. Змінити години, коли давній захист дозволяв наблизитися до схованки, не міг навіть він.

Між чотирма місцями лежало море, і одного бажання подорожувати було замало. Потрібно було вкластися у визначений проміжок, відвідати схованки в правильному порядку й не привернути уваги до справжньої мети поїздки. Він переглянув кілька варіантів із перельотами, затримався на пропозиції оренди яхти, але невдовзі закрив і її. Окреме судно давало свободу пересування, водночас змушуючи пояснювати капітанові кожну дивну зупинку. До того ж людей довелося б набирати заздалегідь, утримувати поруч і вигадувати для них причину тривалої подорожі. Князь відкрив сторінку з морськими круїзами.

Перший відповідний рейс не заходив до Колумбії. Другий відвідував Картахену, але минав Сент-Люсію; третій проходив потрібні порти у зворотному порядку. Князь звіряв маршрути з аркушем, відкидав зайве й щоразу повертався до календаря. Фотографії усміхнених пар на палубах, келихів на тлі заходу сонця та жінок у широких солом’яних капелюхах поволі почали дратувати. Він перемкнув сторінку на табличний перелік і майже відразу зупинився на одному рядку. Двадцять вісім ночей. Відправлення з Маямі, повернення туди ж.