Розділ 4. Близнючки

Фен замовк, і відразу стало чути, як на кухні пищить таймер. Ірина визирнула з кімнати, тримаючи в зубах шпильку, прислухалася й повернулася до дзеркала. За хвилину запахло підсмаженим хлібом. Єлена щось вигукнула, дзенькнула тарілкою, а тоді з’явилася на порозі з двома тостами, один із яких по краях уже почорнів. На вільне місце біля ноутбука вона поставила горнятко й ногою відсунула порожню коробку з-під босоніжок.

— Твій трохи підгорів.

Ірина вийняла шпильку з рота.

— Чому мій?

— Бо я свій уже надкусила.

У кімнаті залишалася одна вузька доріжка від дверей до дзеркала. Решту підлоги займали дві розкриті валізи, взуття, пакети й речі, щодо яких сестри ще не домовилися: брати чи обійдуться. На ліжку лежали сукні, поверх них — косметичка, на косметичці — паспорт, який п’ять хвилин тому шукали обидві. Зі спинки стільця звисали два купальники. Біля вікна досихав останній випраний топ, і кожна, проходячи повз, торкалася його пальцем, наче від цього він міг висохнути швидше. Чийсь телефон десь під речами без упину вібрував.

Квартиру вони винаймали третій рік і навчилися вміщати в одній кімнаті значно більше, ніж передбачала її площа. Письмовий стіл працював за двох, під ліжком жили коробки, у шафі речі розташовувалися так щільно, що після прання доводилося розсувати вішалки обома руками. Досі ця система якось діяла. Напередодні від’їзду дала збій і речі довелося розкладати ще й по підлозі. Особливо прикро було те, що вчора ввечері валізи вже майже склали. Сьогодні вранці сестри вирішили перевірити, чи нічого не забули.

— Де зелений пояс? — запитала Ірина.

— На зеленій сукні.

— Дуже смішно.

— Повернися боком.

Ірина опустила очі. Широкий пояс справді звисав із правого боку сукні, гублячись у складках, поки вона вкладала волосся й намагалася побачити себе зі спини. Дівчина підняла його, подивилася на сестру й мовчки відібрала з тарілки світліший тост. Єлена встигла втримати тільки чашку. Суперечку вирішили без подальших пояснень: одна жувала, зав’язуючи пояс, друга зішкрібала ножем підгорілу скоринку над раковиною.

Ірині та Єлені було по двадцять три. Дитячі фотографії, де вони стояли в однакових сукенках із однаковими бантиками, давно перестали бути точним зразком їхньої схожості. Та варто було поставити сестер поруч і прибрати подумки різний колір волосся, як знову ставали помітні однакові вилиці, форма підборіддя, вигин повних губ. Навіть коли сердилися, обидві трохи піднімали ліву брову. Мати розрізняла їх на слух із першого слова. Батько, якщо телефонували з чужого номера, іноді встигав поговорити хвилину, перш ніж здогадувався, що відповідає не тій доньці.

Ірина носила волосся до плечей і тепер фарбувала його в густий мідно-рудий колір. Він підкреслював світлу шкіру, робив темніші брови виразнішими й пасував до її звички дивитися просто в очі, коли чогось хотіла. Кінці пасом самі загиналися хвилями; сьогодні вона тільки допомогла їм щіткою й феном. Єлена залишила волосся довшим і світлішим, із золотавим відтінком. Поки сестра вкладала своє, вона заплела тонку косичку, закріпила її над чолом, а решту зібрала в недбалий вузол, із якого випустила кілька пасом. Зачіска здавалася зробленою похапцем, хоча на підвіконні лежало достатньо шпильок, щоб засвідчити протилежне.

За рухами близнючок уже важко було сплутати. Ірина швидко бралася до справи, могла розкласти половину шафи за десять хвилин і потім так само швидко вирішити, що слід усе поміняти. Єлена довше вибирала, зате рідше поверталася до вже вирішеного. Втім, саме вона вчора згадала про сережки, до яких потрібна інша сукня, і відтоді порядок у валізах відновити не вдавалося. Ірина нагадала їй про це, коли довелося втретє виймати косметичку. Сестра вислухала, кивнула й спитала, чи знайшлися сережки.

Телефон завібрував знову. Єлена підняла з ліжка легкий кардиган, знайшла апарат і прочитала повідомлення. На обличчі з’явився вираз, який Ірина за останній рік навчилася впізнавати раніше, ніж сестра встигала щось сказати. Єлена повільно видихнула, поклала тост і почала друкувати. Ірина, стоячи біля дзеркала, стежила за нею у відображенні.

— Хто?

— Той придурок, із останнім дипломом. Просить ще раз надіслати файл.

— Ти ж вчора надсилала.