

Сергій Сергійович вийшов із квартири й відразу відсунув валізу до стіни, звільняючи прохід. Лєна затрималася на порозі, поправила ремінець сумки й потягнула за собою свою, темно-оливкову. Коліщатко зачепилося за край килимка. Дівчина підняла валізу за ручку, переставила через поріг і притримала двері, поки дідусь перевіряв кишеню легкої бежевої куртки. Знайшовши ключі, він повернувся до замка.
— Мама просила подзвонити, коли вийдемо.
— Ми ще не вийшли.
— Із квартири.
— За п’ять хвилин будемо на вулиці. Тоді й подзвониш.
Він замкнув двері, опустив ключі в сумку на плечі й кивнув у бік ліфта. Лєна глянула на телефон, щось швидко набрала великим пальцем і покотила валізу слідом. Дідусь не став з’ясовувати, чи виконала вона його пораду, чи просто написала матері повідомлення. Від учорашнього вечора донька встигла зателефонувати шість разів, і на сьому розмову він зараз не мав настрою. Усе, що можна було перевірити, давно перевірили, а частину — по кілька разів.
На сходовому майданчику було прохолодно. Крізь високе вікно падала смуга сонця, вихоплюючи з напівтемряви стару кам’яну підлогу, пофарбовані перила й полірований край поручня. Ліфт підіймався повільно, з глухим гудінням, зупинився поверхом нижче й знову рушив. Сергій Сергійович стежив за цифрами над дверима, тримаючи долоню на ручці валізи. Раніше, виходячи сам, він часто йшов сходами. Сьогодні навіть не глянув у їхній бік: з багажем це було б зайвим клопотом.
Йому давно перевалило за сімдесят. Густе біле волосся він зачісував назад, але над чолом воно однаково піднімалося м’якою хвилею; на скронях крізь нього вже просвічувала шкіра. Обличчя вкривали глибокі зморшки, особливо виразні біля рота й на переніссі, а під очима лежали важкі складки. З роками він трохи зіщулився, втратив колишню виправку, і голова, коли слухав співрозмовника, подавалася вперед. Проте дивився уважно, без розгубленості, й відповіді не доводилося повторювати. Коли щось йому не подобалося, губи стискалися в тонку лінію, знайому всім домашнім.
Зодягнутий у сіро-коричневі штани, світла сорочка та зручні черевики, які він купував довше, ніж увесь інший одяг для подорожі. Продавець пропонував модніші, донька — легші, але Сергій Сергійович ходив магазином, присідав, перевіряв підошву й нарешті вибрав ті, у яких нічого не тиснуло. Куртку застебнув тільки до половини. Коричнева шкіряна сумка висіла на широкому ремені й мала потерті кути, хоча замки на ній працювали справно. Поряд із новими валізами вона виглядала давньою супутницею, яку взяли із собою без обговорення.
Ліфт відчинився, випустивши сусідку з хлопчиком років п’яти. Хлопчик одразу зупинився перед валізами й заходився роздивлятися коліщатка, поки мати віталася. Сергій Сергійович відступив, даючи їм пройти. Сусідка перевела погляд із багажу на Лєну й усміхнулася з тією цікавістю, якої він від самого ранку намагався уникнути. У цьому будинку люди жили однією великою родиною і знали один про одного все, з того, куди пускають сторонніх, тож і круїз, у який він відправлявся з онукою, теж не був таємницею.
— Сергію Сергійовичу, у відпустку?
— У подорож.
— О, як добре! І внучка з вами. Буде кому доглянути. Не молоденький уже, щоб на край світу самому.
Лєна встигла помітити, як дідусь випростався, ще до того, як зібрався відповісти. Вона легко торкнулася його ліктя, але стримувати не стала. Сергій Сергійович подивився на сусідку, тоді на малого, який саме спробував крутнути пальцем коліщатко. На мить біля його очей з’явилися дрібніші зморшки. Він пересунув валізу ближче до себе й притримав двері ліфта.
— Це кому ще нагляд потрібен. Треба було пістолет узяти... щоб женихів відганяти.
— Діду!
Сусідка засміялася й забрала малого з-під ніг. Лєна зайшла до ліфта першою, розвернула валізу й повернулася до дзеркала. Усмішка ще трималася в кутиках її рота. Вона знала: дідусь сердиться не на сусідку й навіть не на невдале слово. Йому просто від учора надто часто нагадували, що йому вже не лише на сорок, а навіть не п’ятдесят і що їде під наглядом.
Лєні було двадцять. При зрості сто шістдесят сім сантиметрів вона важила сорок вісім кілограмів і мала легку, струнку постать із довгими ногами та тонкими руками. На сонці світле волосся відливало медом; сьогодні вона зібрала його у високий хвіст, залишивши біля обличчя кілька хвилястих пасом. Від цього краще було видно шию, невеликі сережки та світлі брови, виразніші біля перенісся. Очі здавалися то блакитними, то сіруватими, залежно від освітлення, а на щоках уже трималася легка літня засмага. Усміхалася вона охоче, але без звички супроводжувати усмішкою кожне слово.
#263 в Детектив/Трилер
#73 в Трилер
#45 в Містика/Жахи
темний маг, смертельні пригоди, еротичний трилер без відвертості
Відредаговано: 30.10.2026