2. Ранкова зоря.

  Він повільно вдихнув на повні груди прохолодне нічне повітря, напоєне запахом різнотрав’я, росяною свіжістю та ледь чутним гіркувато-приємним димом далекого багаття. Тихий шелест трави зливався з радісним сюрчанням цвіркунів в заспокійливу степову колискову.  Часу від часу  мелодія переривалася різким, ніби молотком по ковадлу, перестуком перепела, або обуреним, глухим ухканням сови.

  Свіжий нічний вітер приємно холодив шкіру. Чорне небо, великим поцяткованим яскравими зорями  шатром, розкинулася  над нічним лугом. А над самою головою, круглою срібною таріллю висів місяць, заливаючи все навкруги своїм примарним блідим світлом.

 Світало...

- Шахаре — це ранкова зоря.

Шарам повернувся. Він не почув м’який крок дівчини.

- Ти запитував, що значить моє ім’я. Ранкова зоря.

Повторила вона, підійшовши ближче і ставши поруч.

 - Скажи маг. Пліткують, що ти воскрес з мертвих. Прийшов звідки не повертаються. – ЇЇ голос затремтів.  –  Скажи, чи страшно йти тим шляхом?

Шарам відповів не одразу:

- Тобі немає чого боятися, Шахаре. Твій шлях буде легкий і радісний… – Нарешті промовив неголосно.  – Тільки твій час ще не настав…

Трохи помовчав і додав:

- Страшніше повертатися назад.

  Дівчина задумливо дивилася вдалину, стоячи так близько, що навіть крізь усі пахощі степу Шарам відчував аромат мускусу та терпкої таїфської троянди. З такою знайомою йому цитрусовою кислинкою.

-  Можливо ми бачимося востаннє... – Вона повернулася до нього, запнулася,  ніби роблячи зусилля. – Скажи… Чому так вчинив?  Заради забави?

    Шарам зірвав травинку, поклав до рота, вдаючи ніби дивиться на зорі.  Думки плуталися. З тієї ночі, коли зоп’яну наробив дурниць, він не випив жодної краплини. Та голова, дотепер, не мала тої звичної для нього ясності. Хоча весь тиждень вони їхали  разом до храму — це була перша розмова з Шахаре з того часу.  Дівчина уникала залишатися наодинці з ним. Та й Шарам не сильно прагнув зайвий раз потрапляти їй на очі.

- Спочатку думала, що тобі забагло мати, ще одну наложницю. – Дівчина, не дочекавшись відповіді, продовжила. – Але справа  не в цьому, маг? Хочеш забутися?  Хто вона та, що розбила тобі серце?  Зрадила тебе ? Втекла з іншим?  Покинула цей світ?

 Передранкові сутінки бавилися тінями на її обличчі.

Шарам  важко видихнув:

- Ні. Вона невинна. Нічого не змогла б вдіяти. Це було прокляття.

- Вона забула тебе? А ти вирішив, що я допоможу тобі забути про неї?

Вона гірко засміялася.

- Ну що ж, маг, бачу — твоє серце зайнято. То знай, що і в моєму серці є місце лише для одного чоловіка.

Шарам сумно посміхнувся:

- Емір Ясін ібн Шаріф?

 Вона мовчала. Лише дихання її стало частішим.

- Я можу звільнити тебе від обіцянки. -  Шарам глянув на неї.

Дівчина раптом  рвучко розвернулася до нього:

- Ну тоді зразу краще вбий! - І різким рухом витягнула кинджал. - Чи мені самій це зробити!?

 Світало. Він вже ясно бачив, як палають гнівом її очі. Витончене обличчя скривила усмішка презирства. Дівчина замахнулася:

- Це краще безчестя!

- Стій! – Шарам схопив її за кисть з ножем. Дівчина не піддавалася. В кінці – кінців Шараму довелося піти на хитрість – використати один з тих «брудних прийомів» підглянутий ним в бандитських кублах  Сатора. Він несподівано вдарив стопою їй в коліно  – і коли дівчина скрикнула від болю і несподіванки, втратила рівновагу – взяв кисть на злам. Ніж полетів у траву.

   Ще через  мить він стояв в неї за спиною, заламавши їй руку — а Шахаре шипіла не стільки від болю, скільки від гніву та образи.

- Це було підло!  - Вона пробувала пручатися. Марно

-  Не можу допустити, щоб моя майбутня дружина здійснила самогубство в мене на очах. - В’їдливо зауважив  маг.

- Ти сам від мене відмовився! Я не буду терпіти такої ганьби!

- Так давай спокійно… Поясни в чому справа! Згадай, я ж не з ваших країв. Я ж не знаю ваших шлюбних звичаїв.

 Вона ніби перестала пручатися.  Але Шарам не послабив хватки. Міцно притискав дівчину до себе. Занадто міцно…

-  Вахші! Шлюбна угода укладена  при двох  поважних свідках вступає в дію одразу ж. Тепер, я можу стати вільною тільки вдовою. Тепер твоя відмова – це тавро безчестя.

- Я не сказав, що відмовляюся.  Лише запитав – бо погано знаю ваші звичаї. – Шарам зніяковів. -Зараз тебе звільню – не роби дурниць і різких рухів.

 Він повільно її відпустив.  Шахаре відскочила від нього, як від прокаженого.

Шарам нахилився, підняв кинджал і  передав їй.

Вона неохоче взяла ніж і заткнула за пояс. Розпашіла, важко дихаючи. Шарам усміхнувся:

-  Бачу не тільки я не дуже ціную життя. Але справа ж не в нашому шлюбі?

- Ти про що маг? – Очі її зблиснули.

- Може про те, що хтось лише розмінна монета для еміра,  хоча бажав більшого?

 По тілу її пройшов дрож. Від ранкової свіжості чи від глибокої ненависті?

- Маг, я прийшла сказати тобі, що Емір Ясін ібн Шаріф кличе тебе на ранкову раду.

Холодно сказала вона, рвучко розвернулася і пішла в сторону табору.

Горизонт зажеврів рожевим.