1. Угода.

  Стіни мейхани, здавалося, наскрізь пропахли різким духом витриманого овечого сиру та грубого молодого вина. Його не могли перебити ні стійкий аромат кориці з шафраном, ні пахкий жар дубового вугілля, ні навіть різкі запахи духмяних трав та солодкуватого опіуму.

  Спокійний, розманіжений гомін гостей, брязкіт металевих чаш, різкий стук кісток об дерев’яну дошку, час від часу переривався розчарованим вигуком якогось затятого гравця в нарди, чи п’яним окриком гостя до сакі – юнака що розливав вино — щоб наповнити келихи.  І лише коли починав бриніти дзвінким  тужним переливом тар в руках вмілого музики – мейхана завмирала. Щоб через деякий час знову повернуться до звичних розмов та забав.

   - Маг. Якщо ти шукаєш смерті, то найславніший  спосіб – померти в бою від руки Бога.

Шарам повільно перевів п’яний погляд з порожнього кухля на непроханого порадника.

-  А з чого ти взяв, шановний, що в нього є руки?  А не мацаки, наприклад? Чи клешні?  А деякі мудрагелі стверджують, що в нього взагалі немає форми. Безрукий він і безногий. Як привид безтілесний. – Після цієї задумливої, повільної тиради маг зупинив сакі, що пробігав повз. – Принеси ще вина.

 Непроханий гість безцеремонно сів навпроти, пильно його вивчаючи.

 Шарам так само зухвало  розглядав незнайомця.  Дорогий хілат з важкого шовку з написами в’яззю на рукавах, широкий пояс з великою золотою пряжкою, оздоблений рубінами та перлами. Багаті срібні, вкриті написами піхви, з ефесом у формі сокола з бірюзовими очима, які воїн виклав на стіл.

   За спиною в нього стали двоє.  Дівчина з довгою, заплетеною до пояса чорною косою, під сукнею якої випиналася легка кольчужна сорочка та старий пошрамований воїн в білосніжному льняному халаті.

  - А що це для тебе змінює, маг? -  Зелені очі гостя не виказували жодного роздратування чи злостивості.

- Багато чого. - Маг хмикнув. – Якщо він старий дідо з бородою.. То битися зі старим, якось не по-лицарськи для еміра. А якщо, наприклад, ти про Спасителя мовиш... То це взагалі безнадійна справа.  Він тобі й ліву, і праву щоку підставить. Яка там битва з неоружним.

  Шарам замовк і зацікавлено провів поглядом  двох  танцівниць, які сміючись, звабливо дзвенячи браслетами пройшли повз, марно намагаючись розгледіти обличчя під вуаллю.

  -  Хоча навряд чи тут є храми Спасителя. Ще й життя, вічне замість спокою смерті… Так що не дуже хочеться вв’язуватися в такі сумнівні авантури.

-  В мене немає часу, маг, на порожні розмови. Я шукаю того, хто зайде зі мною в  храм бога Кратаки.

  В мейхані запанувала тиша. Затихли розмови, чоловіки полишили гру,  жінки перестали сміятися – всі погляди  тепер були звернені на них. Дехто з сусідніх столів, поспішив пересісти якомога далі, а хто тримаючись за амулети, шепчучи обереги чи молитви поспіхом вийшов з будівлі.

  Молодий воїн не звертав на то уваги.  Пильно вглядався в нього суворими очима.

- Знаю, що гроші тебе не цікавлять. Кажи, що ти захочеш маг, щоб піти зі мною в храм Кратаки?

-  Чим же так тобі не вгодив, цей забутий світом бог?  - Шарам ліниво взяв повний кухоль і  сьорбнув.

- Йому віддали мою наречену. І я поклявся, що або загину, або поверну її. 

І нетерпляче додав:

- Шарам, в мене немає часу на жарти чи сумніви. Кажи так чи ні! Якщо ні – я не буду марнувати час. Якщо так – називай ціну! Клянуся небесами – я її сплачу!!!

Шарам мовчки сполоснув руки в трояндовій воді, що була в глиняній мисці, повільно взяв з тарілки сушений абрикос, кинув до рота.  Голова вже паморочилася, його трохи нудило.

- Ну що ж. Тоді моя ціна – наречена за наречену. Я допоможу  тобі повернути її, а твоя супутниця стане моєю дружиною.

  Тінь здивування пробігла обличчям воїна.

- Для чого тобі маг, дружина? Ти ж шукаєш смерті?

Шарам потягнувся за динею.

- Ну може я бажаю, щоб хтось оплакав мене після смерті. А може, коли одружусь, то і передумаю помирати… Чи навпаки захочу, ще більше…

 Емір нахмурив брови й неохоче промовив:

- Даю слово.

Шарам похитав головою.

- Ні. Крім твого слова, у твердості якого не сумніваюся – має бути ще її добра воля.

Емір повернувся:

 - Шахаре, що ти скажеш?

  Дівчина дивилася на Шарама. ЇЇ очі звузилися, а міцно стиснуті губи побіліли. Від мага не втаїлося, як стиснулася її рука на ефесі кинджала. Вона повернулася до еміра.

- Я з радістю виконаю вашу волю, мій владика.

 Воїн повернувся до мага:

- Отже, згода є, маг. Отримаєш Шахаре, якщо допоможеш повернути мою наречену. Даєш слово?

Шарам глянув на дівчину. Давно він не бачив такої ненависті в очах. 

 - Даю непорушну обітницю.

  Яка йому справа до її ненависті? Не бути їй його дружиною. Все одно з храма Кратаки ніхто не виходив живий.