Знову курс пролетiв

                                                       Знову курс пролетів
Літо, кінець сесії. Хлопці вирішили зібратися, відпочити, побалувати себе шашликом. Вигадували, де і як краще відзначити закінчення четвертого курсу. Але все скасували, їх запросили на весілля Івана та Насті.
Урочистість проходила у кафе, ще хлопців здивувало, що у неділю молодята брали шлюб. Вони зовсім не думали, що Іван віруючий, побачили і його іншим, у храмі наречений стояв світлий, спокiйній. Зоряна відчула, що він у цій церкві свій, і здивувалася цьому.
Дівчатам відразу заміж захотілося, щоб біле плаття і фата. Матері, витирали сльози, чоловіки були серйозні та зосереджені.
Коли молодята виходили з храму, старенька перехрестила молодих і попросила Бога:
– Господи пішли цим дітям мир, урятуй від війни.
– Яка війна? – спитав батько Насті. – Про що ти мати?
Стара махнула рукою, і раптом заплакала, пішла геть, нічого не відповівши.
Весілля нічого не збентежило, неділю гуляли на дачі у батьків нареченої. У понеділок студенти виїжджали додому, а молодята до Одеси у весільну подорож.
Даміра після приїзду додому кілька днів просто відпочивала. Коли прийшла до лікарні, її приймали як свою. Розповідали новини, критикували скорочення, які охопили більшу частину медпрацівників.
Зараз вона була присутня на прийомі, хворі в основному були з ранку. Іноді встигала заскочити у відділення, спілкувалася з лікарями, у яких навчалася не простому ремеслу лікувати. Часто дзвонила Влада, повідомляючи про одногрупників.
Їхнє життя з Кареном йшло по – накатаній стежці. Якщо не вважати, що молодший брат дівчини вступав до академії, жив у тісній кімнаті. Ходив із сестрою працювати вночі до аптеки, готувався до іспитів. Якось у віконце постукав наркоман. Погрожуючи ножем, безглуздо розмахуючи перед Владою.
Микола схопив нападника за руку і знешкодив, тримав злочинця до приїзду поліції.
Розповів Карену про напад, той більше її ніколи не відпускав. Коли вночі чергував у травматології, з нею був брат, який вступив до академії, гуртожиток якого був недалеко. Попередили Костю про наркоманів, які орудують ночами, і він завжди намагався зустріти Катерину з роботи.
Часто їздили до батьків у село, мати хоч і почувала себе краще, але їй потрібна була допомога. Роботу по дому, невістка взяла на себе, а Костя намагався допомогти батькові ремонтувати машину, яка годувала всіх. Поля пропонувала свою допомогу, але хлопець відмовився, він не хотів відчувати себе зобов'язаним.
Поліна не лише забрала мерседес, вона закрила квартиру, поміняла замки, і нічого не з'ясовуючи зі співмешканцем, пішла жити до тітки, яка мала депресію, після того, як пішов черговий кандидат у чоловіки.
Петро,співав соловейком, по десять разів на день дзвонив, запрошував до кафе, поговорити. На що дівчина відповіла:
– А платити хто буде? Ти ж, як завжди, без готівки, і карта у тебе на депозиті.
– Тобі подобається мене ображати?
– Дуже, і подивитися, як, нарешті, ти, живеш у своїй квартирі, їздиш своєю машиною, а то ти ніяк не міг зрозуміти, що від тебе хочуть.
– Ти не живеш у своїй квартирі. "Сама не гам, і іншому не дам". Чому ти така жадібна? – лаявся Петро, розуміючи, що втрачає, пансіон, і нічого не може вдіяти.
Олена та Мишко купили спортивні велосипеди та ранками, перед роботою мотали кілометри, підтримуючи спортивну форму. Михайло навчався останній рік і у травматології готувався до інтернатури. Його дуже підтримував лікар, який чекав на помічника. Олена просила Павла привезти для матері мумійо, яке продавали в маленьких гірських селищах.
Паша та Олеся на тиждень їздили до Карпат, порадувати бабусю з дідусем. З матір'ю Павла домовилися, що восени вона забере малюка до себе, а невістка вийде на роботу. Студент продовжить навчання, він зондував ґрунт для інтернатури. Телефонував Зоряні. Вони знаходилися недалеко один від одного. 
Складно дівчині звикати до нових вимог у лікарні, її очолив молодий головлікар. Весь персонал лихоманила його присутність. Слідкував за дисципліною, був суворий і до практикантки.
Як тільки вона з'являлася в кабінеті, він приходив і замість прийому, здійснювалася перевірка, іспити, будь що, тільки не робота.
Якось Зоряна не витримала і дала відсіч:
– Так не можна, хіба можна поводитися з підлеглими, як із ув'язненими. І якщо ви думаєте, що заради інтернатури, я терпітиму таке ставлення до себе, ви помиляєтеся. Я краще в місто їздитиму, далеко, зате без нервів.
Кирило Іванович остовпів, ще ніхто з ним так не розмовляв. Він вискочив і помчав коридором до свого кабінету
– Що ви Зоряночко, він тепер нас усіх без солі з'їсть, – сумувала літня лікарка. – Ви не знаєте, чий він син?
– Знаю, мера. То що тепер терпіти його, жорстку, поведінку?
Наступного ранку вона прийшла на десять хвилин пізніше. Біля кабінету стояв головний лікар, і тішився її запізненням.
Зоряна наважилася, розвернулася і поїхала до мера.
Вона зуміла тільки записатися на прийом в мерії. Підходячи до будинку, побачила, як очільник сідав у машину, Зоряна сміливо підійшла до нього:
– Здрастуйте, я студентка п'ятого курсу медичного університету, проходжу практику в третій міській лікарні. Ваш син не дає нікому нормально працювати. Влаштовує щоденно розбирання, перевірки, скандали. Хотіла проходити інтернатуру у цій лікарні, близько до будинку. Але тепер я подумаю, чи варто?
Кирило Іванович, головний лікар, викликав її до себе до кабінету. І вона побачила, що в нього гарне обличчя, коли він не гнівається.
– Що відбувається? Чому не прийшла до мене поговорити, а пішла скаржитися.
– Ви не чуєте.
– Нехай Марта Францівна підпише тобі практику, і вільна.
– Мені послуг не потрібно, я вчуся лікувати, і на прийомі як працювала, так і практикуватимуся, направлення мені давали в охороні здоров'я.
Головлікар притих, перестав смикати практикантку без діла. Про свою маленьку перемогу дзвонила Сані, і той привітав її.
Сашко практику проходив у місті, разом зі Світланою. Частенько вони гостювали у батьків  в пансіонаті, де купалися в річці, засмагали. Ховалися від настирливої молодшої сестри, яка бігала за ними хвостиком. Одного разу Світлана взяла її з собою на практику у відділення, і не пошкодувала. Аріна стала своєю в терапії. Не боялася жодної роботи, мати натішитися не могла. І при місці, і при ділі, і з поганою кампанією не зв'яжеться.
Якось у школі її запитали:
– Ким вона хоче бути, коли станете дорослою?
Дівчинка не замислюючись, відповіла:
– А я маю вибір? Батьки лікарі, сестра теж, і мені доріжка до медичного університету вже замовлена.
Але життя розпорядитися інакше, і це буде згодом.