Тримай мене, соломинке, тримай!

                                            Тримай мене, соломинка тримай!
В усіх студентів свій талісман. Для Даміри – це каблучка подарована коханим, воно рятувало, допомагало її у найважчу хвилину. Достатньо було доторкнутися до нього, і їй ставало спокійніше, і легше.
Руслан настільки був сентиментальним і в нього в кишені лежав брелок, який він купив, вступаючи до університету, з ним ніколи не розлучався.
Для Карена це образ Богородиці, подарований бабусею. Дуже старовинної роботи, висів у нього на шиї, на товстому золотому ланцюжку.
Для Влади, сережки, куплені татом, щойно вона народилася, були її оберегом. Коли траплялися в її житті важкі хвилини, дівчина просто торкалася їхньої шорсткої поверхні, і питання незабаром вирішувалося, і староста вірила в їхню магічну силу.
Забобонний Іван носив із собою щасливий п'ятачок, і ніколи з ним не розлучався. Іноді навіть давав Насті на успіх, коли не збігалися іспити.
Олена своїм талісманом вважала маленький дерев'яний хрестик. Вона знайшла його на сходах університету, коли приїжджала складати документи. Вночі їй наснився сон, хрест у її руках виріс і став важким, щойно його втримала, а коли сказала:
– Мені однієї не підняти.
– Бог не під силу, ношу не дає, – почула вона голос. – Візьми свій хрест та йди.
Сон вона нікому не розповіла, а знахідку берегла, як зіницю ока.
Срібну підкову подарував Кості дід, коли той пішов до школи. З того часу багато води витекло, а подарунок не раз допомагав йому в найскладніших ситуаціях. Достатньо було покласти під подушку, а вранці на найскладніше запитання знав відповідь, він ніколи зі своїм скарбом не розлучався.
У Поліни багато предметів могли претендувати на соломинку, але вона берегла намистинку. Її благополучно витягли з носа, коли вона була маленькою, нічого не зашкодивши. Мама берегла її, і подарувала доньці,  коли та закінчила школу, та розповіла історію, чудового порятунку носа. Ювелір прикріпив намистину до нижнього хреста. Про цей секрет знали тільки батьки. навіть Петрові про свій порятунок і намистинку вона не розповіла.
Підлітком Павло відпочивав на морі і знайшов червоний камінчик, і так звик до нього, завжди носив із собою. Хлопець був дуже впевнений, що він приносить йому вдачу.
Коли Зоряна вперше виїжджала з дому, мати подарувала їй рушник своєї бабусі, з хитромудрими візерунками, що зачаровують погляд. Вона помітила, що якою не була втомленою, варто їй вмитися і витерти обличчя прохолодною тканиною, втому, як рукою знімало.
Олександра соломинка знайшла на практиці, коли до амбулаторії, де він працював фельдшером, привезли пораненого хлопця. Тоді він витяг кулю, вперше самостійно. Кинув у кишеню, і вже ніколи з нею не розлучався, потім повісив шнурок на шию. Коли було важко, він відчував холодний метал на своїх грудях і твердив:
– Я можу! – і після цих магічних слів у нього все виходило.