Спецiальнiсть

                                                     Спеціальність
Сесію, нарешті, здали. Промайнули канікули. І вже у лікарні, де вони проходили практику, їх зустрічали, не як жовторотих першокурсників, а як справжніх фахівців, хворі навперебій скаржилися на свої недуги. Радіючи вільним вухам, на які можна перекласти свої життєві проблеми. І студенти розуміли, що здоров'я кожної людини, це її психічний стан. Наскільки вірить у своє одужання хворий, у надійність медичного персоналу.
Даміра більше схилялася до того що буде терапевтом. Вже вела спеціальний щоденник, де все записувала. Часто перемовлялася з досвідченим лікарем і старалася розуміти тонкощі майбутньої професії. Вона обговорювала свої нові здобутки з Владою.
Староста проходила практику в психлікарні. Бачачи таку розумницю поруч, навіть буйні пацієнти заспокоювалися. Студентка вела свої спостереження, і одразу два керівники, і в університеті, і в клініці курирували її роботу. Вона єдина у групі обрала цю спеціальність.
Карен з Русланом на вихідних, часто працювали в травматології. Руся хоч і не працював по трудовій книжці, все одно був на операціях і набирався такого дорогоцінного досвіду.
Олена поглиблено вивчала професію офтальмолога. Домовилась бути на прийомі влітку. Мишко мав можливість чергувати на стоянці, але там пропрацював небагато, спізнювався на заняття. Вибір зробив, звичайно, на користь навчання. Олена рідко була у відділенні, там не дуже шанували студентку.
Костя, як у себе вдома, був на факультеті онкології і в лікарні. Мама майже здорова, але він не змінюватиме свого рішення, і лікуватиме цю небезпечну недугу, пояснюючи хворим:
– Слідкуйте за своїми думками, словами, почуттями, де мають місце ревнощі, ненависть, образи, там і росте, і знаходить їжу рак, вражаючи організм.
Своїми міркуваннями він поділився з Поліною. Вони однодумці. Одногрупниця завжди підтримує його починання та пошуки.
Сама Поліна часто затримувалася на факультеті кардіології, там працювала тітка. Вона вбивала в її гарну голівку, важливі ази про серце.
Петра, дівчина, коли сердилася, називала на прізвище Штольц, але їхні стосунки від цього краще не ставали. Щойно йшлося про витрати, наречений не чув.
Його найменше торкалися матеріальні питання, день, коли він не поклав у свою кишеню купюри, бізнесмена засмучував. Надалі претензії нареченої стали йому нецікавими. Поля часто скаржилася Олесі.
– Паша справжній мужик, а Петро хоч і багатий, та добрий тільки для себе.
– Павло в мене такий, – погоджувалась дружина, – справжній джентльмен.
Після навчання, завжди поспішав до дружини. Олеся готувалася до декрету. Молодий батько вже бачив свого сина на УЗД. У кутку стояло маленьке ліжечко і чекало на свого господаря. Подружжя мріяло, як зростатиме їхня дитина. Саме тоді Павло вирішив стати гінекологом, допомагати жінці, стати матір'ю.
Олеся спершу обурювалася, а потім махнула рукою.
– Хтось нарешті повинен пологи приймати. Тільки дивись у мене, дізнаюся, що на роботі романи крутиш, я з тобою розберусь.
– З ким із породіллями? – заспокоював Павло.
Олеся поділилася своїми претензіями із Зоряною, та розсміялася:
– Павло ні на кого не дивиться, повір, він твій.
Зоряна, привезла з дому гарні сережки ручної роботи. Коли Лідії виповнилося двадцять п'ять років, подарувала їх їй. Часто у вихідні приїжджала в гості до своєї нової знайомої. 
Зоряна хотіла працювати ендокринологом. Часто затримувалася у бібліотеці, де вивчала новинки за фахом. Там і зустріла Сан Санича. Він був обуреним, коли його включили до терапевтичної групи без згоди. Хлопець пішов у деканат, попросив і навесні приєднався до Карена.
Закінчення третього курсу відзначали на природі.
Даміра не могла ще раз пропустити цю значну подію. Дівчата клопотали про їжу, хлопці взяли на себе організацію багаття, встановили намети. Увечері спека спала, стало свіжо, уночі студенти слухали музику, їли шашлики.
Місце, яке вибрали хлопці, було надзвичайно гарним. Уздовж річки росли верби. Вдень від дерев падала тінь, уночі під ними дуже затишно. Зривався свіжий вітерець. Співав пісню цвіркун. Великий місяць яскраво світив, змінюючи місцевість, як за помахом чарівної палички. Дерева, здавались чудовим наметом, річка дзеркальною, хвилястою дорогою, якою котилося помаранчеве відображення нічного світила.
Іван приїхав не один, привіз на показ свою обраницю. Вона, ні на хвилину, не відходила від нареченого, видно, що соромиться, цікавих очей.
Не приїхав лише Павло.
– Молодий татусь, – жартували одногрупники.
Час пролетів швидко, вранці, місцеві роз’їхалися по домівках, а приїжджі поспішали на вокзал.
Літо студенти чекали, затамувавши подих, будували плани, а воно швидко пролетіло. Даміра проходила практику у міський лікарні. Спеціальність їй подобалася, куратором в неї була завідувачка відділення. Вона щедро ділилася своїм безцінним досвідом, бачачи уважну слухачку і старанну ученицю, яка, як губку, вбирала знання накопичені роками. Завідувачка запросила дівчину проходити інтернатуру у відділенні. Про це Даміра з радістю розповіла телефоном Руслану. Хлопець пропадав цілими днями у хірургії, де тривала його практика. Його влаштовували і нічні чергування. Вранці його буквально виганяли з відділення. На вихідні їздив у село до  тітки. Корову продали, бо косити племіннику не було коли. Та й молоко продавати нікому. Село вимирало, мешканців мало. Хоча, правду кажучи, Руслан ще довго нудьгував за важкою, але потрібною селянською працею. Кілька разів проїжджаючи в автобусі, бачив Івана з подругою.
Настя та Іван влітку жили на дачі у батьків. Практику майбутній лікар проходив у районній лікарні, інфекціоністом, там дізнався багато нового. Йому було дуже не просто ладнати з колективом. Часто дзвонив Дамірі, розповідаючи про свої проблеми, а вони були одні й ті самі.
– Уявляєш, у кабінеті з лікарем медсестра, скільки не роблю зауваження, кличе мене Іваном, при хворих.
– Ну і що? Тебе це не повинно хвилювати, ти прийшов вчитися, от і вчись, припини із себе міністра корчити.
– Я її завжди на ім'я по батькові, – із образою скаржився нещасний практикант.
– Ти розумієш, люди не повинні під тебе підлаштовуватися.
– Настя мене не розуміє. Зараз вони з матір'ю з цим весіллям всі мізки проїли.
– Себе спитай. Можеш без неї? Відпусти. Ні! Зроби все, щоб вона ніколи не пошкодувала, що з тобою залишилася. Тебе не всяка жінка витримає. Згадай, як ти страждав один? Чому її не цінуєш?
– Ти забула, скільки я для неї зробив, вона, можливо, досі б кульгала.
– Не треба нічого робити такого, за що дорікатимеш надалі.
Закінчувалась розмова однаково. Хлопець починав підвищувати голос, а Даміра, давала відбій, до наступного його дзвінка. Тоді він дзвонив Владі, просив у неї поради.
 Владу запросили до психіатричної лікарні. Медзаклад знаходився далеко за містом. Дівчина здала на права і водила авто. Тепер вона не відволікала Карена, який цілодобово пропадав у травматології, де завжди складні випадки. Тільки один раз у них збіглися вихідні, і вони поїхали до батьків на весілля, одружувався старший брат Карена. Подарунок допомогла обрати сестра Михайла, яка працювала у великому магазині старшим продавцем.
 Михайло домовився, що Олена проходитиме практику у лікарні, де й він. Дівчина була присутня на прийомі і вже спостерігала кілька операцій. Мовчазний лікар, з яким вона працювала, сказав лише один раз свою думку: 
– Ти, велика молодець! – Слова його дорогого коштують. Це говорив один із найкращих офтальмологів, черга до нього на півроку вперед розписана. Олена дзвонила Костянтину порадіти з ним своїми здобутками.
Костя і Катя, застрягли в місті. У селі є тільки амбулаторія, онколога не було й близько. Він проходив практику, у клініці, де лікувалася мати. Багато спілкувався з Марком, який їздив до Німеччини на симпозіум, привіз багато новинок. Вони годинами перемовлялися по комп'ютеру, намагаючись розібратися в розробках західних фахівців, надрукованих німецькою та англійською мовами. Посилав дослідження Поліні. Вона допомагала з перекладом.
Поліна проходила практику в обласній кардіології. З Петром вони хоч і жили разом, але це була лише данина звички. Її вже дратував, цей самозакоханий егоїст, комунікабельний, ввічливий, доглянутий, що думає, тільки про себе. Вона кілька разів була в пологовому будинку у Лесі, і бачила їх спадкоємця.
 У Павла народився довгоочікуваний син, спочатку їм допомагала його мати. Але молодь вирішила самостійно займатися вихованням дитини. Часто студент засинав на заняттях, а викладачі, пройшовши батьківську та материнську школу, поблажливо дивилися з його недоліки. Зоря привезла немовляті, саморобні іграшки, які пошила сама.