Третiй курс

                                                             Третій курс
На навчання Даміра приїхала раніше. Вони домовилися з Дар’єю, упорядкувати кімнату. Несподівано похолодало. Подруги відразу утеплили вікна, привели в порядок балкон.
Дарина дівчина господарська. Виросла без батька. Могла і цвях прибити, і стілець відремонтувати. Разом швидко все зробили, щоб не відволікатися під час навчання.
Через день зустрічалися в університеті. Даміра побачила, що Влада зробила модну стрижку. Від довгого густого волосся нічого не залишилося. Як не вмовляв її Карен, все ж таки наважилася поміняти імідж, щоб не витрачати час на зачіску. Ночами вона також працювала у черговій аптеці. Гаяне просила сина розрахуватися із травматології, поберегти себе, але він не погодився.
– Набиваю руку, – захищався хлопець, він уже не міг жити без постійної практики.
  Як тільки Насті полегшало, Іван забрав її з лікарні. Мати ще на початку літа пішла до чоловіка. Вони з Олексієм одружилися.
Коли Анастасія зайшла в кімнату, на хвилину зупинилася, але хлопець, що стояв позаду, підтримав її і прошепотів:
– Ось мої хороми.
– Ми тут із тобою будемо лише вдвох?
– Тільки ти і я.
– А коли привеземо мої речі?
– Треба сказати батькам, що ти переїжджаєш до мене. Я допоможу тобі з навчанням. Настя навчалася у медичному коледжі, після дев'ятого класу. 
– Я уявляю, як тато буде незадоволений.
– Поїду до нього, поговорю, думаю, що він нас зрозуміє. Він все одно у лікарні, і ні про що не дізнається.
– А мама?
– Вона знає, я з нею розмовляв.
– Що вона тобі сказала?
– Мені треба батька підняти, а ти вже її бережи.
– Так і сказала?
– Та й ще, що я надійний, – хвалився Іван..
Коли дівчина закрилася у ванні, зрозумів, що не знає, як поводитися правильно. Коли Настя лежала безпорадною, доглядав її. Зараз стояв біля дверей і хотів допомогти, але Настя його не покликала. Чим дуже засмутила. Він чекав чогось більшого.
Вийшовши на балкон, Іван зателефонував вітчиму Олексію, до якого відчував симпатію. Той його вислухав і сказав лише одну фразу:
– Терпіння, не поспішай.
Іван послухав і отримав нагороду. Дівчина обдарувала його своєю взаємністю. Наступного дня, зустрівшись із Оленою біля університету, натякнув, що живе не один.
– Давно час, може менше, злитимешся, – засміялася дівчина.
Олена та Мишко повернулися до навчання. Виглядали відпочилими, незважаючи на те, що все літо працювали. Вихідними їздили до селища, де косили сіно, робили консервацію, копали картоплю. Михайло купив мопед і часто порався з ним у батька в гаражі, і одного разу побачив, як хлопці стрибали з даху. Один шибеник упав і зламав ногу. Михайло узяв невдалого стрибуна на руки, вийшов на дорогу. Треба терміново відвезти парашутиста  до лікарні, але машини пролітали повз нього. Більше, ніж півгодини чекали на швидку допомогу. Травмованого хлопчика нудило, а майбутній лікар був безсилий. Тоді він зрозумів, що без підтримки оточуючих важко врятувати хворого, страшно, коли навколо тебе байдужі люди.
Потім довго обурювався, розповідаючи про цей випадок у лікарні. Літній травматолог, який оглядав хлопчика, сказав:
– Добре, що ти був поруч, живемо у світі, де ніхто нікому не потрібен, завжди зупиниться той, з ким трапилося подібне.
Мишко з ним погодився. Виходячи з кабінету, привітався з Костянтином, якого побачив у коридорі.
Костянтин  проходив практику у лікарні, де лікували маму. Чи то присутність сина, чи повне розпачу визнання чоловіка, а може, молитви, які постійно читала немiчна, але в лікуванні намітилася позитивна динаміка. Мати одужувала. Усмішка не сходила з її обличчя. Вона раділа кожному дню, а сім'я, дивлячись на хвору, що ожила, сподівалася на зцілення.
Щось сталося у стосунках у Кості з Катрусі. Якщо раніше вона поспішала до міста, то він до села. Зараз траплялись дні, коли пізно ввечері хлопець згадував, що забув зателефонувати.
Якось Катруся сказала:
– Коли ти закінчиш університет, мені вже не буде двадцять. Чи захочеш ти одружитися зі мною? Це питання.
– Що ти пропонуєш? – спитав хлопець.
– Хочу заміж, весілля, дітей.
– Не вмовлятиму, мені одружуватися не можна. Вчитися ще довго, не хочу тебе обтяжувати. Я дуже тебе кохаю. Не уявляю, як буду один, але не хочу, та й не буду мучити тебе, чотири роки ще вчитися, три роки інтернатури. Не маю права тебе тримати, засуджувати, ти вільна.
  Дівчина пішла, а він довго стояв біля вікна, на вулиці йшов дощ, цівки води сльозами стікали склом. Серце його розривалося на частини, йому хотілося побігти за нею наздогнати, не відпускати. Але він знав, що не має на це права.
  «От і все», – думав Костянтин, ледве стримуючись, щоб не заплакати. Невідомо чим закінчився б вечір, в тиші пролунав дзвінок. Це дзвонила одногрупниця Поліна, яка цікавилася завтрашнім розкладом.
Наступного дня, коли Поліна підкотила до університету, хлопці роззявили  рота. Дівчина виглядала  чудово. В неї було загоріле бронзове тіло, модне плаття підкреслювало її красу, і вся вона здавалася з іншого світу. Красуня побачила в натовпі свою групу, щиро зраділа і поспішила до них.
– А де ж Зорянка? – поцікавилася вона.
В цей час Зоряна, як завжди провозилася біля дзеркала. Годинник вистукував останні хвилини до початку уроку. Їй не хотілося спізнюватися в перший день, але інакше вона не могла. Заняття вже йдуть, і дівчина, дуже зраділа, коли знайшла одногрупників. Дорогою до університету зустріла Світлану.
Сан Санич підходив кілька разів до групи, де навчалася кохана, але її не було. Вони вчора довго гуляли містом, і дівчина просто проспала. Приїхала на іншу пару, а Сашко мучився у здогадах. Що трапилося? Побачивши подругу, наприкінці дня заспокоївся.
Нарешті настав час студентів пожинати плоди своєї праці, зароблені у перші два роки. Багатьом довіряли, викладачі були не настільки вимогливі. Це відчувала не лише Даміра, а й усі групи.
Карен у травматології перейшов працювати із санітарів медбратом. Це і грошей більше, а головне – практика. Самостійно робив перев'язки, був присутній на операціях. Працював він по суботах та неділях. У вільну хвилину готувався, засинав сидячи, швидко прокидався, реагував на будь-яку ситуацію.
Влада працювала вночі не лише у вихідні, а й у звичайні дні. Аптека була близько до університету, але все одно брала все із собою на заняття, до гуртожитку не встигала заходити.
Руслан у вихідні працював у хірургії, де були непланові операції. Часто приходили з Кареном до моргу, де часто зустрічали Михайла. Сергій Семенович, залишав їм цікаві випадки. І тоді вони могли втрьох дві години поспіль не відходити від столу, слухаючи пояснення патологоанатома.
Мишкові пощастило. Хлопець, з яким він жив, закінчив університет. Михайло  вмовив коменданта, поселити до нього Олену. Вони стали жити разом. Молодята за два дні зробили ремонт, поклеїли шпалери, пофарбували підлогу. Тато Олени привіз продукти. Молода господиня готувала смачну вечерю, і запах смаженої на салі картоплі притягував, як магнітом, голодних хлопців. Двері завжди відчиняв Мишко, даючи зрозуміти, що на гостей тут не чекають. Незабаром паломництво студентів припинилося. Але Костянтину в їхній кімнаті завжди раді. Він приходив до друзів просто попити чаю, відволіктися від своєї біди.
Покинутий коханою, Костянтин перестав їздити до села, щоб не зустрічати Катерину. Боявся, що не витримає, обійме, зацілує. Навіщо дівчину турбувати?
А вона наприкінці жовтня приїхала сама, і хлопець, побачивши її, не міг утримати радості.
– Я не можу без тебе, – шепотіла Катерина.
– І мені погано.
Цього ж дня вони зняли флігель, де була крихітна кухня, кімната з диваном і столом, два кульгаві стільці доповнювали інтер'єр.
Чарівниця Катруся буквально три дні чаклувала, у будинку стало чисто та затишно. На кухні стояв котел, який опалював хазяйський будинок. Коли його ввімкнули, стало спекотно. Молодь зразу оцінила це, коли студенти мерзли у гуртожитку. Позитивні зміни у настрої Кості помітила Поля. Хлопець поділився з нею своїм секретом, шепнувши:
– Вона повернулася. Ми разом.
– Я за тебе рада, ти заслужив на своє щастя.
Поліна визначилася зі спеціальністю:
– А я вирішила вчитися на кардіолога, – повідомила вона другові.
Дівчина бачила, як поважний турок шанобливо дивився на неї, коли дізнався, що вона вчиться на лікаря. Розмовляв із іноземцем Петро, який вільно розмовляв англійською. Коли він додав щось, турок від захоплення цмокнув язиком, і поцілував дівчині руку.
– Що ти йому сказав? – запитала здивовано Поліна, бачачи повагу, до своєї персони.
– Що ти майбутній кардіолог.
Тоді дівчина й зрозуміла, що це значуща професія і остаточно зробила вибір.
 Час минав, а співмешканець і не думав вносити свій внесок до їхнього спільного бюджету. Та й Поліна перестала про це замислюватися, адже мама її заспокоїла, що хлопець збирає гроші для сім'ї. Вона мріяла, що в неї обов'язково буде малюк, як у Павла.
Олеся, повернувшись з відпустки, стала на облік у жіночу консультацію. У неї в місті з'явилася маса знайомих, у такому ж цікавому становищі. Поки Павло був на заняттях, вона на роботі домовилася про ліжечко, яке подарує співробітниця. Вечорами часто мріяли про народження сина, якого назвуть Артем. Леся потоваришувала із Зоряною, з якою її познайомив чоловік.
Вчити іноземну мову самостійно не виходило і Зоря записалася на курси, де познайомилася з Лідією. Та також мріяла жити в Італії. Вихідні дівчата проводили разом, часто сиділи в кафе, вчилися говорити італійською.
Бабуся Ліди ліпила вареники, пироги, запрошувала та пригощала подругу внучки. Та ніколи не відмовлялася, не боячись зіпсувати фігуру. А ось Сашко дуже переживав із приводу своєї зовнішності.
Сан Санич не спав ніч, коли Світлана запросила його в гості. Крутився у ліжку і думав: "А як не сподобаюся?"
Але вийшло все інакше, у Світлани і мама Колобок, і тато, і навіть молодша сестричка. І коли він зайшов з букетом хризантем і тортом, побачив їх таких пухкеньких і свою улюблену строгу і струнку кохану, засвітився від щастя.
Зустріли його привітно, мати дівчини працювала дієтологом у пансіонаті, батько стоматолог. Стіл ломився від смачної їжі, і Саня, як то кажуть, наївся від пуза. Бачачи, що всі люблять поїсти, тут він був у своїй тарілці, тільки Світлана, сиділа, явно, не задоволена тим, що відбувається.
Коли хлопець спитав:
– Що трапилося?
Та дивилася на нього і зі сльозами на очах сказала:
– Що це за радість, об'їдатись?
– Ну, хочеш, я не буду?
– Що тепер? Ти ще мамин десерт не куштував, дуже смачний!
Незабаром торт схожий на черепаху був поставлений на середину столу. І як не відмовлявся гість, бажаючи догодити нареченій, шматочок покуштував, похвалив господиню.
Коли вони йшли на зупинку, йому здалося, що Світлана почала виправдовуватися:
– Мама не завжди була такою, після пологів поповніла.
– Ну і що? Вони у тебе класні.
– Що правда?
– Звичайно.
– Ми минулий рік їздили до Франції, там мало їдять, – розповідала дівчина. – Вранці чашку кави та круасан, на вечерю салат та фрукти. Я хоч і голодна ходила, але не переїдала.
– Ну, ось я такий Товстун. Що поробиш?
– А я тебе одразу помітила. Ти добрий, як мій тато.
– Вранці бігатимемо, солодощів менше, може, і я стану стрункішою.
– Люблю тебе такою, якою ти є.
– Дякую, а ти для мене ідеал.
– А якщо я, як мама, стану повненькою після пологів?
– Ну і що? Хорошої людини має бути багато.
Вони довго стояли, обійнявшись. Коли приїхав автобус, то Сашко довго дивився на фігуру дівчини у вікно.