Аварiя

                                          Аварія
  Закінчення другого курсу вирішили відзначити у Руслана на дачі. Іван та господар домовились напередодні поїхати підготувати приміщення, до приїзду решти. Дорога пролягала вздовж лісового масиву, іноді вздовж річки, що ліниво тече вздовж зарослого очеретом берега.
Повз проїхала Нива, пасажирка весело помахала велосипедистам із вікна.
Іван зауважив: «Гарна дівчина, от би познайомитися». І став дужче крутити педалі, намагаючись їхати за машиною.
– Наздоганяй, – крикнув товаришеві.
  Але авто помчало, залишивши за собою куряву з пилу. Іван вирвався вперед і помітив, що на дорозі біда. Зустрічна вантажівка зіткнулася з Нивою. На хвилину велосипедист завмер, зрозумівши жах того, що відбувається. Хлопець почув стогін, крики про допомогу. Руслан, який під'їхав, чітко дав команду.
– У багажнику бери будь-яку ганчірку для транспортування, я подивлюся аптечку.
  Вони витягли на брезенті, найбільш постраждалого, шофера. Жінка, що сиділа поряд з ним, була непритомна. Іван допоміг дівчині, у якої була зламана нога. Водій вантажівки, метушився поряд, від нього разило спиртним, він нив:
  – Тільки машина з ремонту, от не пощастило.
  – А що людей покалічив, нічого, – сердився Іван.
Зупинили таксі, що проїжджало повз. Дівчину та її батька посадили в салон.  Іван поїхав із ними, надаючи першу допомогу. Руслан залишився з жінкою. Вона прийшла до тями. На поламану руку Руслан наклав шину, перев'язав постраждалій голову.
 Незабаром приїхало ДАІ та швидка допомога. Іван провів ніч у лікарні, і черговий травматолог дозволив йому допомагати. Батька Насті, так звали постраждалу дівчину, прооперували, у нього було пошкодження кишківника.
У таких непростих умовах познайомився хлопець із дівчиною своєї мрії.
Вранці, коли йшов з лікарні, обіцяв, що обов'язково приїде та знайде її. Щопівгодини дзвонив своїй новій знайомій, проговоривши усі гроші, попросив матір поповнити рахунок.
Раніше він любив ці студентські посиденьки, коли вони, склавши іспити, відривалися за повною програмою, зараз його хвилювало одне:
«Як там Настя»?
Не веселив його Той, веселий, бешкетний пес Руслана, не шашлик з любов’ю приготовлений Сан Саничем, ні смаколики принесені дівчатами, ні  клубна музика.
Хто вигадав цю гру? Назвати кожного учасника групи, органом людини, напевно, Влада, тільки вона вміє таке вигадувати.
Про неї в голос сказали одноголосно:
– Ти голова нашої групи.
– Карен – це ноги, завжди все дізнається, виходить, досягне, – підхопила Олена.
– Руслан, умілі руки, все вміє, завжди старається. Подивіться, як у нього на дачі гарно, по-господарськи, – продовжив Саня.
– Сан Санич, круглий животик, ротик, що жує, – жартівливо підтримала Зоряна.
– Полінка, класна сідничка, – помітив Костянтин.
– Ах, так, – засміялася дівчина. – Тоді ти легені, весь час пихкаєш, я твоє дихання за версту чую, особливо коли чимось незадоволений.
– А я, хто я? – запитав Іван, включившись у розмову.
– Апендицит, – зі знанням справи сказав Карен.
– Зорянко, а ти серце, – сказала Олена.
– А я те, чому апендицит? – залишився незадоволений Іван.
– Все найнепотрібніше збираєш, – пояснив Руслан.
– Костя, чоловіче плече, на яке можна опертися, – підкреслила Поліна.
– А Олена у нас печінка, будь-який базар фільтрує, – заважав Іван.
– Павло – це нирки, у парі зі своєю Олесею, що виділяється від групи. Завжди у нього є причина пропустити наш захід.
– Хлопці я думаю, що Даміра – це душа нашої групи. Вона всім підказує у життєвих питаннях. Знаю, що кожен до неї звертався, сама я багато чого в неї навчилася, – Тоном, що не терпить заперечення, сказала Влада.
– І мені допомогла, – підтвердив Іван, згадуючи її слова. «Нарешті, у мене з'явилася дівчина», — думав хлопець.
Усі закивали головами, погодилися зі старостою. А сама Даміра вже їхала потягом, який мчав її до рідного міста.