У морзi

                                                                  У морзі
Почувши слово морг, замовкають і завмирають усі. Прийшовши сюди одного разу, розумієш кінцівку життя. Але для студентів медиків це постійна практика, тут і розріжуть, і покажуть, і розкажуть.
Органи кожної людини говорять про покійного господаря. Цей був ненажера, той любитель випити, а ось, бідолаха, легені свої коптив.
Спочатку Даміру нудило, але потім звикла, цікавість брала вгору над гидливістю. Дізнаватись щось нове, постійно порівнюючи, бачити самій, що приховано у людини всередині, цікаво. Вона бачила, що Влада вивчала органи, як це треба було, не більше.
  Натомість Карен домовився, йому та Руслану дозволили приходити на розтин у будь-який час.
Хлопці ретельно освоювали прийоми володіння скальпелем, напам'ять заучували послідовності операцій. Знаючи, що все це їм стане в нагоді надалі.
Навіть Іван ніколи не нехтував роботою в морзі. Багато метушився, ставив запитання, намагався вибрати складніше. Йому подобалося бентежити викладачів, часто всім здавалося, що він їх інспектує. Але на заняттях в університеті йому це виходило боком. На підступні запитання не лише відповідали, а й суворо запитували його самого. Він охолонув, зрозумів, питати собі дорожче, дуже хотілося хлопцеві бути поміченим. Викладачі пропонували йому вивчити матеріал самостійно, приурочити до заліку, написати доповідь. Це лише зайва робота і жодного авторитету, зрозумів  Іван пізніше.
Коли Костянтин, вперше, став до столу, його охопило, почуття занепокоєння: «Ось зовсім недавно ця людина про щось мріяла, щось думала. І ось померла. Тіло лежить, а ми риємось у його животі, з розумними обличчями».
 Думки знову поверталися до хворої матері, і як він не намагався зосередитись на тому, що говорить викладач, не міг.
Найскладніше для Поліни це відвідування моргу. Де на вході стояли, сумні родичі покійного, і запах смерті лунав усюди. Ніколи не рвалася до столу і намагалася не дивитись на обличчя, потім довго не могла заснути.
Павло, бачачи, що їй недобре, дозволяв сховатися за свою широку спину. Він ставився до покійників, як до роботи не особливо вникав у духовну суть.
Коли вдома Олесі розповідав про морг, вона сердилась і казала:
– Як ти можеш на все це дивитися?
Той завжди відповідав із усмішкою:
– Це частина моєї спеціальності.
Багато переживань у будинку смерті зазнавала Зоряна. Вона намагалася молитися, і зайвий раз оминала, опинитися в центрі уваги. Але коли помічала погляд викладача, зосереджувалася і завжди була готова відповісти на запитання.
– Якщо Сан Санич не жує, значить, він у морзі, – зауважив Ваня. Олександр завжди, щось писав, і без діла не стояв. Можна було бачити, як він уважно запам'ятовує навіть дрібниці. Це було його основною фішкою, у подальшій роботі, безперечно, допомогло. Сьогодні – це те, на що ніхто не звернув увагу. Але в медицині немає головного чи другорядного, що стосується людини важливо – все.