Мрiя

                                                                         Мрія
  Мрія не розповідалася, не повідомлялася, не перешіптувалася в особистих розмовах. Кожен боявся, раптом не збудеться, не вийде, однозначно наврочить.
Даміра хотіла поїхати до рідного міста, де чекав коханий, сім'я, вийти заміж, обов'язково дітей, та цікава робота у лікарні.
Для пари Карена та Влади – це обов'язково матеріальна незалежність. «Щоб не мені мама допомагала, а я їй та братові».
Дівчина мріяла бути психотерапевтом і обов'язково відомим, написати книгу, яка стане підручником у медичному університеті.
Наймолодшому студенту групи хотілося стати хірургом, бо в іншій професії він себе не бачив. У будь-яку вільну хвилину ввечері міг зателефонувати Карену, і вони годинами вивчали протоколи операцій. В Інтернеті теж міг бачити, на власні очі, найскладніші хірургічні втручання.
Іван ще не міг визначитись. Ким буде?
– Де більше платять, – жартував він.
То бачив себе відомим хірургом, то травматологом.
– Головне я навчаюсь, а зі спеціальністю, визначуся, час є. Ще часто уявляв хлопець свою дівчину. Він не сумнівався: «Волоси обов'язково темні, очі карі, не вище за мене». Як і раніше, відчував симпатію до Даміри. Але розумів, що в її житті йому місця немає, і чекав на свою єдину.
Олена та Михайло мріяли, що закінчать університет і поїдуть недалеко до шахтарського міста, де у батьків хлопця на них чекала квартира. Поруч лікарня, куди вони підуть працювати, лікарів не вистачає. Які лікарі потрібні будуть, скажуть в Управлінні охорони здоров’я.
У Костянтина мрія лише одна, щоб мати залишилася живою. Вони з батьком повернулися зі столиці. Хвора після обстеження одержала нове лікування. Костя у вільний час знаходився на онкологічному факультеті. Завжди намагався поговорити з викладачами, навіть потоваришував із Марком, який підробляв лаборантом в університеті. Аспірант дуже талановитий, був присутнім на складних операціях в онкологічному відділенні.
Він якось запитав:
– Ти з Поленькою Гончаренко в одній групі вчишся?
– Так! А що?
– Просто, гарна дівчина.
– Їй не пощастило, прижився біля неї ввічливий тарган, і вигнати не може.
– Вона його дуже любить, мабуть, красень, – ревниво говорив таємно закоханий у студентку Марк.
– Там коханням і не пахне. Хто знає цих дівчат? Чому вона із ним? Начебто інших хлопців поряд немає, – дивувався Костянтин.
– Ти думаєш, почуттів немає. Тоді що? Гроші? – поцікавився аспірант.
– Наскільки я зрозумів навпаки, він на всьому готовому.
– А я боявся підійти, думав, у мій бік не подивиться, а тепер вона з ним.
– З дівчатами зволікати не можна, треба брати бика за роги, інакше спізнишся! – зі знанням справи відповів навчений студент.
– Ти маєш рацію, – погодився лаборант.
Більше вони ніколи до цього не поверталися. Марко мав привід зайвий раз бачити Поліну, зустрічаючись із Костянтином в університеті. Дівчина в його бік не дивилася, але звичка бачити її, просто привітатись, пройти повз, стала нав'язливою необхідністю. Хлопець страждав від цього, але нічого не міг зробити зі своїм нерозділеним почуттям.
Поліна і не здогадувалася, що Марк думає про неї. У неї мрія одна, вийти заміж за Петра, все інше їй здавалося простим і зрозумілим. Після навчання вступить до аспірантури і повторить шлях тітки. У якої все зрослося, окрім шлюбу та дітей, але вона не втрачала надії.
Паша та Олеся мріяли, що після університету поїдуть до Карпат. Де Павло працюватиме у лікарні. Олеся повернеться до готельного бізнесу мами. У них обов'язково буде просторий будинок та двоє дітей.
Для Зоряни диплом лікаря відкривав шлях до головної своєї мрії, жити в Італії. Саме ця професія допоможе їй там влаштуватися. Заміж вона не поспішала, а точніше ніхто й не пропонував. Вона вже була в цій сонячній країні, і не з чуток, а на власні очі бачила, що лікар у невеликому містечку на березі моря, бажаний гість у кожному домі.
Сан Санич у мріях бачив себе сильним струнким, гарним. Тоді вже Світлана, яка посміювалася з нього, нарешті зверне на нього свою увагу.